Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







КАРМАЛЮК XII

Коваль Микита пив чотири тижні,
Це для солдат була не новина.
Коли б у нього рідні, а чи ближні,
Можливо б відвернули від вина.

Десь на селі жила собі небога,
Старий її не вийде зустрічать.
Колись дарунок принесла к острогу –
Лляну сорочку, вишиту на гладь.

Погостювала два дні в комірчині,
Пішла додому, залишила біль.
Заносить осінь оклики качині,
Заграви теплі потемнілих піль

І ще якусь не викриту по слову
Тривогу мандрів і глухих доріг.
Він постарів, хоч серце раде б знову
Почать весни веселий кругобіг.

Але запив не з того, інше горе
Ввійшло, як гість, не прошений ніким.
Либонь сьогодні, вчора, позавчора
З ним розмовляв закований Устим?

– Чарки мені оці осточортіли,
Хто бавиться наперстям, – то питець?
Жагу на краплі міряти не діло,
Подай коряк, а ліпше – поставець.

Лойова свічка вогником іскриться,
Пече у грудях дивна гіркота.
Цимбали б’ють, жаліблива скрипиця
Дзвенить плачем, як бідна сирота.

– Цимбали б’ють? Ні – молот вибиває,
А то он – жар виблискує з горна.
Не смійсь, Устиме, сил моїх немає,
Я закивав тебе, – моя вина!

– Чою кричить горбата лиховида,
Він офііцер? Ха-ха! Він офіцер?
Устиме, стій! –
Коваль поблід із виду,
Сльозу солону кулаком розтер.

– Вернись назад, ну що тобі, я прошу,
Хіба що много пройдено доріг?
Ти глузував: “Життя ковальське – гроші”.
Не говорив? Я знаю, думать міг.

Я розкую кайдан гарячим лезом,
До ніг побитих каменем впаду! –
І він кричить, сумний і нетверезий,
Підвівши голову свою сіду:

– Чого ж мовчиш, Устиме? Мо’ солдати
Тобі за друзів стали на шляху?
Ха-ха! Смієшся? Бач, не хочеш знати
Мою печаль, зловісну та глуху. –

Він грюка в стіл, і хлюпає сивуха,
І тріска стіл від сили кулака.
Не знає п’яний: сива завірюха
Бреде в Сибір слідом Кармалюка.

Вона із ним не щиро подружила,
Щоб завести до чорної біди,
Цілунком мертвим схолодила жили,
Снігами важко впала на сліди.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,00 out of 5)


КАРМАЛЮК XII - МАЛИШКО АНДРІЙ