Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



КАРМАЛЮК IX

Ах, осінь, осінь! Всім дано сивіти,
Як мовлять мудрі: взнать добро і зло.
Одні на схилі літ живуть, як діти,
Другим же розум скрашує чоло.

Несім серця, немов скарби гарячі,
Хай грім походів душу виповня.
Хто ліньки жив, – оглянеться й заплаче,
Що згасне день, а він не бачив дня.

Минуло літо: осінь гне ліщину,
Густих зірок вивішує разки,
А завітавши в сад на даровщину,
Зливає мед в полив’яні миски.

Зерна рясного висипле із кружки,
Годує зрання зграю голубів,
На весілля загляне, наче дружка,
В зеленій плахті, в золоті дубів.

Ах, осінь, осінь, юнь багряносльоза,
Виходь сестрою в голубі поля,
Де в кайданах, прикутого до воза,
Ведуть в Сибір Устима Кармаля!

Йому ніяк не випадає вмерти,
З весни на осінь, з року в інший рік.
З Сибіру біг він тричі, і вчетверте
Дали конвойних двадцять чоловік.

Ідуть вони попереду й позаду,
Блищать кокард сріблясті кружала,
А до патронів видано пораду,
Яка в душі із острахом жила:

Що їсти їм по двічі десь на днину
Кандьор пісний і житні сухарі,
Але страшну у кайданах людину
В надзор. і мати обі всій порі.

Якщо ж у в’язня буде ніч тривожна,
Гляди, задума зникнути тайком,
То не жалій, солдатики, – все можна:
Стріляти в груди, вдарити штиком.

Хоробрим буде складено подяку,
За вірну кулю, післану вночі.
Пливуть хмарин веселі, сині маки.
Ідуть конвойних сірі два ключі.

Але солдати з ним, немов із братом,
Бо він за них стояв, як вірний друг,
Проти поміщиків і злих наруг,
Товстих, жорстоких хуторян проклятих!


КАРМАЛЮК IX - МАЛИШКО АНДРІЙ