Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



В КУЗНІ

Аж ген з-за мосту, з-за ставка
Де мріє сад крислатий,
Колгоспна кузня заклика –
Ну, як не побувати?

Там дзвінко б’є в гарячу сталь,
В огню блискучий злиток
Мій брат двоюрідний – коваль
І мій суворий критик.

Поклавши молот на плече,
Він щиро, як уміє,
Стискає руку гаряче,
Аж та рука німіє.

А ще говорить жартома,
Угору молот звівши:
– Чи нам доріг, бува, нема
В твої, Миколо, вірші?

Отак – із молотом важким,
Отак – з великим дзвоном!
Боїшся, певно: надимим
Та ще й навітрогоним?

В нас що? Вугілля у горні,
Щоденні стуки-грюки.
Тепер здебільшого ж пісні,
Мов подарунки іменні, –
Для зустрічей й розлуки.

А ти не бійся – нас пусти.
Ми можем стать в пригоді:
Десь окувать, кінці звести, –
З життям у повній згоді.

Загартувать рядок, де слід,
Щоб він дзвенів, по змозі,
А не скрипів, як древній дід
На хатньому порозі.

Щоб дзвін отой лунав – не гас
Під зоряним наметом.
А жити вирішиш без нас –
Не будь тобі поетом.

Ну, брате, як – переконав,
А чи даремна праця?..
А я те слухав і не знав,
Чи плакать, чи сміяться.

Бо так зробилося мені,
Що де вже там до жарту.
Бо й правда: що то за пісні,
Які не знали гарту!


В КУЗНІ - КАРПЕНКО МИКОЛА