Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





КАРМАЛЮК XIII

Ціліську ніч дзвіниця калатала:
Відлиті дзвони жалібно гули.
Огню лункого яросна потала
Котила в далеч золоті вали.

Горів острог, тріщала катівниця,
Дуби зів’яли, наче сивий мох,
Води не стало в десяти криницях,
Було б ще двадцять – мало двадцятьох.

А як сипнуло іскрами ув очі,
Запломеніла хмура цитадель,
Здалось на мить: пливе у безвість ночі
Під парусом високий корабель.

Спливала диму згарного завіса.
На роздоріжжі завивали пси.
– Нехай горить і дотліва до біса,
Не прогнівись єси на небеси.

Діди хрестились, зиркаючи мимо,
їх поріднила доля нелячка:
– Роздмухати б огнище з вуглячка!
Гай-гай, минулося, нема Устима.

Упала кузня, полум’ям підбита,
Котили в далеч золоті вали.
В огні стлівала шапка, постоли,
Старий сіряк, що не зносив Микита.

Зведуть катівню люди неохочі,
Всі збитки лиха вичислить казна.
Куди ж подівсь коваль посеред ночі, –
Того ніхто не скаже, бо не зна.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

КАРМАЛЮК XIII - МАЛИШКО АНДРІЙ