Дума п’ята
Старосвітська кров козацька
В ветхих жилах врала:
Попадя поклони клала,
Всіх святих благала:
Козакові помагати
Турка воювати,
Кораблі його прокляті
На пожар пускати.
“Ти ж, владичице небесна, –
Слізно промовляла, –
Що на полі і на морі
Нашим помагала!
Покривай твоїм покровом
Байдаки козацькі,
Розбивай небесним громом
Судна бусурманські,
А з них зброю, срібні кубки,
Сукна, златоглави
Козакам подай у руки
Для своєї слави!”
Старосвітська кров шляхетська
В ветхих жилах врала,
І в попа противні думки
З серця викликала.
Бо не з шаблі, з плуга жити
Його предки вчили,
Рідну землю боронити
Щоснаги, щосили.
За козацтво він частенько
З жінкою сварився,
А погримавши, журився
Та богам молився.
Від сладчайшого Ісуса
До Кузьми святого
З-під його густого вуса
Буркотіло слово.
Звав і він богів із неба
Против азіатства,
Та цурався, мов Ереба 12,
Бурліїв-козацтва.
На коханнє ж залицяннє,
На слова Левкові
Дав із жінкою в розмові
Присуд козакові:
І
“І не турбуй мене,
І не дратуй мене
Ти мріями своїми!
Сі безземельники –
Чорти-пекельники;
Пропадемо ми з ними.
ІІ
З моря вертаються,
Знов пропиваються,
Знов ходять без сорочки.
Хай їх цураються,
З ними не знаються
Отецькі чесні дочки.
ІІІ
Бо за п’янюгами
Та волоцюгами
Орда сюди вганяє,
І не одно у нас
(Скажемо в добрий час)
Село від них палає”.
“Я довідався, чого се,
Козаки охочі
Пропивають у шинкарки
Нащадки жіночі,
І дзижчать, мов злющі оси,
І гудуть шершнями,
Будять нас посеред ночі
Гуком та піснями.
Знай, моя голубко, лихо
Та й велике сталось:
На Цоцорі безголов’є 13
Над панами склалось.
Кликав пан гетьман коронний
За Дністро й охочих, –
Обізвалась купа сивих
Та підпарубочих;
А середні загукали,
Мов базар жіноцький:
“Нехай знає-пам’ятає
Ясний пан Жовковський 14
Як пани нам на Вільшанці
Леєстри писали 15,
Козаків старих до плуга,
До коси вертали”…
“Як же, злющі, одібрали
Із Цоцори вісті,
Миттю до коша зібрали
Тисячу і двісті”. –
“Які ж вісті, мій панотче”? –
“Дикі, жено мила!
Розметала нас, мов клоччє,
Бесурменська сила.
Стяте голову з гетьмана
Великорозумну,
Що всю Русь обороняла
Та й Ляхву безумну.
Стято й подано гостинця
У Стамбул страшного,
І висить вона в воротях
У царя гнівного”. –
“Ох, мій Боже”! – “Не лякайся:
Се не все ще горе,
А ось лихо, що зібрались
Козаки на море!
Будуть море пліндрувати,
Пити да гуляти,
А нас кляті азіати
У полон займати.
Будуть пити, в кобзи грати,
Здобич прославляти,
А ми – той Стамбул завзятий
Бранцями сповняти!
Вирвавсь я із рук єхидних,
В хижих єзуїтів,
Та й попавсь в криваві лапи
Наших людоїдів.
Як ті душі погубляють,
Так сі людське тіло,
Та ще й дякуй, мов за добре,
За спасенне діло!
Подивись, он над ворітьми
Значка-комишина:
Се заслужена попівська
Плата-роківщина.
Повтикають комишини,
Ратища по дворах
Та й шукають на горілку
Жита по коморах.
Човнове се в них зоветься…
Хто не йде на море,
Приймай мовчки від гультяйства
І наругу, й горе!
Ой ви, праведники Божі!
Де ж шукати правди?
Всюди кривда, лжа, тіснота,
Всюди повно зради”.
І оглянув піп, зітхнувши,
Божники з богами:
Мріють мовчки чудотворці
Попід рушниками.
“Знаєш що, моя Палазю?
Тяжко нам тут жити,
Харцизякам, мов болячці,
Без пуття годити.
Є Москва, народ заможний,
Кажуть, і правдивий…
Править нею цар побожний
І благочестивий.
Haші предки проти хана
Їй допомагали,
Козаки ж царю з ляхами
Тяжко допікали.
Чув я, в Києві говівши,
Дехто з України
До Москви втікати хоче
При лихій годині.
Бо докучили вже нашим
Ниці єзуїти,
А до гурту їх пристали
Ще й вовки-уніти.
Хоч і топлять запорожці
Клятих супостатів,
Та аби в них по коморах
Скрині жакувати.
Хочуть наші займанщини
У царя просити,
Щоб козацтва й жидовини
В села не впустити [a].
Позбуваймо всю скотину
І стару хатину,
Та втікаймо, покіль цілі,
У царську країну,
Бо я бачу, не бувати
Правді тут між. нами,
Покіль буде панувати
Жидова з ляхами.
А козацтво, хоч з ордою
Б’ється і воює,
Її оком позирає,
Її серцем чує.
Як дознавсь я про Цоцору,
Сон мені приснився:
Що Дніпро під зимню пору
Широко розлився.
Ох, розлився не водою,
Кров’ю він людською,
І козацтво наше плавле
По крові з ордою.
О святії чудотворці!
Умоліте Бога,
Щоб ся кров не покропила
Нашого порога”.
(3 votes, average: 2,33 out of 5)