Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

Дума четверта

Розчинились у гетьмана
Рундукові двері
Проти тої золотої
Пишної галери.
На рундук, мов голуб, вийшов
Сивий, волохатий.
Се не голуб волохатий –
Велетень крилатий.
Перед ним Левко лицарське
Приклонив коліно:
Так хороброму юнацьке
Серце повеліло.
“Батьку! Привітай малого
Чуру низового,
Що, було, тобі сідлає
“Лева” вороного *.
Привітай, крилатий орле,
Козака-понуру *,
Що, було, тобі на морі
Грає у бандуру.
Під твоїм палким натхненнєм
Я співати вчився,
За твоїм благословеннєм
З бесурменом бився.
Речі несказанно дивні
Сталися зо мною;
Бо під батьківськими крильми
Я з’учивсь до бою.
І твоя звізда щаслива
Козакам світила,
Бо не людська. Божа сила
їх човни водила,
Духом сили пресвятої
Й та душа горіла,
Що з турецької неволі
Нас ослобонила.
Се в о н а тобі галеру
З чужини прислала,
Щоб рука твоя невіру
Тяжко покарала.
Ми ж, стратенці бесурменські,
Обреклись оброком
Нищити краї турецькі
Під орловим оком.
Тридцять нас братів спряглося
Превеликим горем,
В побратимстві поклялося
Перед Чорним морем. –
Потіль плавати й літати
По морю й по полю,
Покіль нас орел крилатий
Водить за собою.
По десятку ми до себе
Невмирак з’єднали *,
Щоб гетьмана опріч тебе
На войні не знали.
Маєш нас таких три сотні
Як одну людину,
Що клялись і в преісподню
Лізти до загину.
Заточи гармату, тату,
На скалу крутую:
Вергай азіату-кату
Нас у пельку злую.
Ми перервемо диханнє
Демону Осману,
Над усяке дивованнє
Лютому тирану”.
І рарогом одинокий
Старець стрепенувся,
Очі грають, стан високий
Стрімко розігнувся.
Навкруг нього повіз хату
Старшина постала.
Корогов над ним хрещату
І бунчук держала.
Озирнувся, усміхнувся,
Мовив: “Добре, сину!
Ти до мене пригорнувся
У саму годину.
Гей, коня! Рушати війську!
Порохи й гармати
На дорогу Борщагівську
Зараз виряджати!”
“Не турбуйсь, гетьмане-батьку!
Старшина озвалась, –
Вже Бородавчина зграя
У степи загналась.
В Білій Церкві в Остророга
Корчму спліндрувала,
Вбила рандара старого,
Дочок згвалтувала.
Вбила й пса його, й якогось
Німця-землеміра
І всіх трьох перед порогом
Рядом почепила
Та ще й надпись положила:
“Жид, лях і собака –
Все дияволова жила,
Віра все однака”. –
“Кочубею, синку! Горе!
О гірка година!
Бач, яке гультяйство плодить
Мати Україна?
Козаки! Ми бачим, як ви
Всі попропивались:
Ледве де в кого халяви
Да штани зостались.
Гайда, воле, в Дике Поле 107,
Воле звірювата!
Покіль знайдем понад морем,
По заслузі ката.
Вже ваш карб і жида сушить,
Стоя на пристінку:
Позакладували й душі
Чорту за горілку…
Геть від мене! Я не хочу
Більш гетьманувати…
З трьома сотнями охочих
Буду воювати.
І коли Господь поможе
Довше в світі жити,
Проти турка буду, може,
Ще й царю служити.
Буду в нього, мов на чаті,
Від ляха стояти,
Татарву в степах жахати,
Дону пильнувати…
Геть від мене!” – Заридали
Голі чуприндирі
І чубами землю вслали
Гирі-макотирі.
“Батьку! Не карай нас грізно
Під таку годину:
Не засмучуй нашу рідну
Матір Україну!
Ми Бородовку-поганця
У степах піймаєм
І мечем твоїм, як ланця
Хижого, скараєм.
Тільки б ти обмислив штаньми
Нуждену голоту,
Воюватимеш із нами
У свою охоту.
Чи на вітряному морі,
Чи на суходолі
Накладати головою
Раді в твоїй волі.
І картай нас, і карай нас:
Ти – наш батько рідний,
Ти суддя у нас єдиний,
В суді непохибний”. –
“Так і бути, – промовляє
Сагайдашний стиха. –
Більш копи не буде з вами
У поході лиха.
Чури, гов! Порозпрягайте
Волики квітчасті:
Більш не будете рогатих
По долинах пасти.
Мій Левко таку не з жарту
Жертву нам приносить,
Всіх киян – міщан і шляхту –
На трапезу просить.
Просить їсти хліба-солі
З тридцятьма братами,
Що спасенний шлюб на морі
Побратимський брали.
І в тім шлюбі перед морем
Руським поклялися,
Що на смерть великим горем
Бойову спряглися.
Будемо ж бенкетувати,
В кобзи вигравати,
І піснями понад хмари
Духа підіймати.
Ой, нехай же кобзи грають,
Нехай дзвонить слава,
Нехай чують нас і знають
І Москва, й Варшава!”
Уклонивсь Левко з братами
За хороше слово
І, зітхнувши, до гетьманських
Так гостей промовив:
“Бенкетуйте, любі гості,
Я з братами мушу
Пожуритись-помолитись
За велику душу.
Що з неволі престрашної
Нас повизволяла
І на турчині помститись
Нам завітувала.
За сей бенкет вона злюці
Жизню заплатила
І навіки мене в тузі,
У жалю втопила”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Дума четверта - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН