Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ПІСНЯ ШОСТА. Дума перва

І

“Чого ти, паньматусю, так зітхнула,
Мов радощі згадала молодії
Або в той край душею позирнула,
Де зникли в нас надії дорогії?
Чого очиці так позападали
І голосочок твій перемінився?
Чи підданки що бовтнули-сказали,
Чи, може, сон страшний тобі приснився?
Із чим від мене ти, матусенько, таїшся?” –

ІІ

“Моя ти зоре в тумані густому!
Моя ти квітко пишна на морозі,
Гірка сльозина в кубку золотому,
Тиха надіє в праведному Бозі!
Так, я літа згадала молодії
І в край сумний душею позирнула,
Де тліють кісточки його святії,
До нього б я і в пекло полинула…
О, лучче б я про се не знала і не чула!”

ІІІ

“Про що ж ти чула, серденятко бідне,
Мій дорогий, розколений кришталю,
Моє ти щастє, несказанно бідне,
Гірка потіхо і солодкий жалю!
Про що дозналась? Вже ж ми в домовині,
І ні печалі нам, ні воздихання!
Там, у земному раї на Вкраїні,
Про нас ні чутки, ані споминання!
Не плач, матусенько, моя ти росо рання!” –

IV

“Про татуся я, доню, перечула…” –
“О мамо!..” –
“Так, нема його на світі…
Нема вже сонця; хмара обгорнула
Ввесь світ. Пора й мені туди летіти”. –
“Умер?” –
“Згорів із церквою святою…
Сьогодні Товстогуба я зустріла…
Піймавсь і він татарам у неволю…” –
І не скінчила речі, обомліла,
І очі заплили холодною сльозою.

V

То не роса з очей, гірка отрута,
Мов та смола з проклятого анчару,
Що нею жаль сліпий і помста люта
Намазують кинджала яничару.
Вже не тече сльоза, ні! Капле тихо,
Як мертва кров холодна, почорніла.
Не дознає від неї пільги лихо:
Бо серце сукроватою ‘бкипіло
І в болістях своїх зотліло й заніміло.

VI

Обнявшись, літо плакало з зимою;
Мішалися гарячі з льодяними…
Якою ж ти здавалася сумною,
Царська палато, із гостьми своїми!
О, не про те великі будівничі
Твої цяцьки на мармурах тесали,
Щоб у тобі від серця щирі речі
Не винами – сльозами запивали,
І “пам’ять вічную” замість пісень співали!

VII

“Сьогодні я була на тім базарі,
Де кобзарі по-нашому співають…
І бачила, як двох вели у парі…
О, не питай, куди!.. Вони й не знають,
Хто дивиться на них! На голім тілі
Пошарпані жупани. Бородаті
Обидва, мов ченці, і білі-білі,
Як віск: бо, видно, все сиділи в хаті
З віконечком малим, в хурдизі тій проклятій”…

VIII

“Матусю, хто ж то був?” –
“Ох, Товстогубий!”
“Мій Боже! Дак се він і був?” –
“Як чуєш…
А другий… Другий був… Козак твій любий…
Що ж ти мовчиш? Чом дивом не дивуєш?..
Ой, Боже! Хилиться! Рятуйте! Пробі!”
На крик страшний збігаються туркені,
Грекині, ляхівки і, як особі
Великій, служать бідолашній нені,
Сераля пишного невольниці мізерні.

***


ПІСНЯ ШОСТА. Дума перва - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН

ПІСНЯ ШОСТА. Дума перва - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН