Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ПІСНЯ ПЕРВА. Дума перва

Музо, правди староруської вовік жива богине,
Серця чистого і розуму свободного святине!

Ми покинули з тобою шлях широкий суєвірства,
Відцурались візантійського і римського попівства.

Занедбали й ті перекази, ті споминки криваві,
Що діди вважали за вінець своєї честі й слави.

Ми пуття собі в козацькому завзятті не шукаєм,
Щастя й долі в єзуїтському лукавстві не вбачаєм.

Дай же нам, богине, тільки щирій правді поклонятись
І в ім’я твоє святе дітьми терпимості озватись.

Нехай інший хто в казки письмацькі давні поринає,
Хитромовну їх імлу, мов чисту правду, прославляє.

Ми про давні давна без гніву й лукавства спогадаймо,
Про безладдє наших бідолашних предків заспіваймо.

Заспіваймо ж перш усього про попа, попів окрасу,
Дивовижу свого темного розбійницького часу:

Як він чесно духом бодрим проти кривди подвизався,
Хоч наслідним суєвірством понад іншими й не знявся.

Був сей піп коліна панського, з Підгір’я Ярославець,
А на прізвище, по спомину й переказу, Державець 1

Бо його шляхетні предки за велику мали славу,
Що з давен давнезних заслужили в короля державу.

І було незгірш панам Державцям на Підгір’ї жити,
Поки в Русь не поналазили гадюки єзуїти.

Був Державець русин з огняною щирою душею:
Не поладив він з тією злою, в’їдливою тлею.

Кинув на поталу єзуїтам рід свій і родину,
Заволікся пішки на козацьку вольну Україну.

Не злякавсь шляхів татарських і пустинь тих українських,
Рятував і серце, й розум од підходів єзуїтських.

Волив лучче всяку нужду і тяжку біду приймати,
Ніж з ляхами по науці єзуїтській панувати,

З русинів ляхву та недоляшків штучно виробляти,
Правду-матір, честь, і волю, й душу Риму продавати.

Приблудивсь до річки Росі єзуїтський ненавидник,
Підступної проповіді польсько-римської противник.

Приблудивсь до узграничного містечка Богуслава 2,
Де козак не знав і не питав, чия воно держава.

Уродливий, молодий, моторний, хоч і небагатий,
Приймаком пристав до вдовиної нужденної хати.

Ущасливив бідолашну вбогу вдівоньку козачку,
Як поняв у неї безприданку дочку-одиначку.

Жили-пробували у старій оселі хоч не вельми пишно,
Та хвалити Бога і Святу Покрову 3 що було затишно.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


ПІСНЯ ПЕРВА. Дума перва - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН