Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА. Дума перва

І

Стамбул… Яке страшне, потужне слово!
Європо! Ти була його злякалась,
І пустота життя твого лихого
В тривозі деспотів твоїх озвалась…
Два рази вже ти правду на Босфорі
Безумством християн твоїх гасила,
Аж ось на Білому й на Чорнім морі
Ще раз нова запанувала сила
І давню боротьбу з лукавством поновила.

II

Як згасло світло, що з гори Сінаю
Від громового слова засвітилось,
І вістю кроткою, благою з раю
Між галілейських рибаків явилось 49, –
Тоді душа пророка Магомета
Серед омани правди возжадала,
Огонь її диханієм поета
У темряві поганства роздувала
І чоловічество від кривди рятувала.

Ill

I сила правди, чистоти, свободи
Базар-Єрусалим опанувала
І лжею отуманені народи
Культурою новою осіяла.
Обман і лжа вказали їй дорогу
В четвертую столицю християнства,
Де всі храми невидимому Богу
Сповнились темним ідольством поганства,
Затулою гріхів, покровом тунеядства.

IV

Стамбул… Перед сим іменем потужним
Народи Западу возтрепетали
І, правду борючи кагалом дружним,
Свої царства від пагуби спасали
У Римі новорожденим поганством…
їх деспоти магометан псували,
І, гроші сиплячи між мусульманством,
Потужний дух розкошами всипляли,
Кругом султана честь і правду потребляли.

V

“Великоліпного”, як мур, підмили *,
І похиливсь колос, і яничари
Та спаги навкруги його могили,
Мов дикі низовці, забунтували.
І бореться іслам з єхидним Римом,
І шарпає його лихе козацтво,
І затуманює пожежі димом
Жадне крові й руїни гайдамацтво.
Стамбуле! Де ж твоє прославлене лицарство?

VI

У бебехи буйними головами
Твої вожді преславні повривались,
Танцями бранок, винами, медами,
Перелюбством паскудним повпивались.
А буй-тури, котрих вони водили
На християнство, соромили Бога,
Гірких вдовиць, сиріт, нетяг душили”
Постали злидні, гвалт, журба, тривога.
Коло султанського високого порога.

VII

Редшиде й Кантемире! На Востоці
Ви зорями новими заблищали.
Істочник жизні обрели в пророці,
Ісламу славою і честю стали.
Од вашого меча недавно на Цоцорі
Ліг трупом безголовим лях олживий,
А на тім руськім невпокійнім морі
Втеряв свій пишний цвіт козак зрадливий,
І полом’єм взялись його поселки й ниви.

VIII

Як поле в них буяє бодяками,
Так забуяли серед Цареграда
Невольницькі базари козаками:
Очам одрада, воїнам награда!
І, мов грядки в садах цвітуть маками,
Гареми мусульманські забриніли
Дівчатами вродливими й жінками,
А руські діти весело обсіли
З пилавом мисочки, мов голуб’ята білі.

IX

Султанськими дітьми вони зовуться…
Чи раб, чи пан був батько нечестивий,
На всіх їх рівно милості поллються.
Тут не орудують пани лестиві
Людьми, як бидлом. Правда і одвага
Дорогу стелять кожному однако.
За правду й віру шана і повага
Жде і тебе, козаче-гайдамако,
Гультяю без ума, без совісті бурлако!

X

Проспись, п’янице, й розумом мізерним
Урозумій, кому ти поклонявся!
Яким обманщикам, сіпакам скверним
З душею й тілом у полон оддався!
Не для того ми грека звоювали,
Щоб кров гарячу із людей точити,
А щоб єдиного Всевишнього познали;
Батьків безумних необачні діти
І мертвим ідолам покинули служити.

XI

Дивись, ледащо, як у нас гуляє
Народ веселий у святій свободі.
А в вас раює і достаток має
Хіба паливода, харцизник, злодій…
Чи чуєш? Се сліпі старці співають
Про ваших лицарів і в кобзи дзвонять.
У нас невіри вольності вживають
Більш, ніж у вас ті, що мерці хоронять.
І в пекло до чортяк стадами душі гонять.

XII

Споглянь: у нас батьки із матірками,
Прибувши з Лехистану, з України,
Розпитують собі між козаками,
Де їм шукать у полоні дитини.
І ні один із нас ні бранця не потаїть,
Ні бранки: бо в Корані золотими
Словами нам прописано, щоб навіть
До ворогів були ми милостиві,
Не вимагаючи великої поживи.

XIII

Споглянь на сих туркень, що по базарах,
В покривала закутані стидливо
При спагах, муфтіях і яничарах
Розпитують землячку нещасливу,
Яке життє і горе на Вкраїні?
Чи довго ще вона держатись буде? *
І чом не кинуть при лихій годині
Гірких тих займищ бідолашні люде
Та не оселяться в якій чужій країні?

XIV

Споглянь: он козакам-вовкам туркеня
Червінці роздає в ім’я пророка… *
Не оскудіє милостива жменя
Прибутками з Заходу і з Востока.
На голову – хто нам шукає згуби –
Ми сиплем жар своїм запомаганнєм;
А ви про милость трубите у труби,
Самі ж обманами та вимаганнєм
Щодня багатитесь, ненаситні стяжаннєм.


ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА. Дума перва - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН