Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА. Дума перва

І

О Києве, оманна просторік святине,
Безодне мідяків дурних мозольних!
В тобі останній глузд народу гине
По капищах безумно-богомольних…
По капищах твоїх многопрестольних
Теряють розум вкупі з мідяками
Ті, що в своїх роботах потогонних
Бідують-б’ються по ріллях з волами
І хлібом діляться з попами-туманами.

ІІ

О Києве! Ти ідеали віри
Старої нам в ділах нових являєш,
Що поночі снували суєвіри,
Ти повидну утоком затикаєш:
Основину, що древні ізувіри
Тобі, мов дику мрію, завішали, –
Ту, що ченці й попи понапрядали,
Мережиш зрадами безпутного козацтва
І безощадностю лихого гайдамацтва.

ІІІ

Що поп’яну тобі в шинках співалось,
Ти по-тверезу книжним складом пишеш
І, щоб лихе знов тліло та займалось,
На попели руїнним духом дишеш.
Нам з Музою тепер одно зісталось:
Твоїм сліпим письменством гордувати
Твою наслідню мрію зневажати,
І зло, що ти хотів би вихваляти,
Таким, яким воно бувало, змалювати.

IV

Співай же. Музо, про ту лжу велику,
Що вагонить над Сходом і Заходом,
Збиває письмаків із пантелику
І туманом лягає між народом.
Нехай з святійшим тим, мовляв, синодом
Та з папою безгрішним верховодять
І свій кукіль всівають год за годом:
Твої посіви всі колись посходять:
Письмацькі куколі пшениці не зашкодять.

***

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)


ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА. Дума перва - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН