Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА. Дума перва

І

Шумить-гуде наш град первопрестольний,
Свята руїна Русі і Москви,
Принада Польщі, старець богомольний
Заможної Волині і Литви,
Гіркий п’яниця, гайдамака вольний,
Чудовищна мара без голови,
Завзяття дикого нечиста сила,
Що пишний край руїною зробила.

ІІ

Шумить-гуде, мов Дніпрові пороги 97…
Вигукують чубаті козаки,
Буяючи, мов тури круторогі,
Варязькі княженецькії бики.
Танцюють по майданах босоногі,
Закладують останні кажанки.
І похваляються пожакувати
Крамні комори, і шинки, й палати.

ІІІ

“Ні, не жакуймо ні міщан заможних,
Ні підступних вірмен і жидови,
Ні господарства по панах вельможних,
Що набираються ума в ляхви.
Зоставмо се про гайдамак безбожних,
Що плодяться між темної мужви:
Нас кличе Конашевич воювати
Татар і турків разом пліндрувати”.

IV

Так осавули по шинках гукають,
Що Сагайдашний скрізь порозсилав,
П’яниць дурне завзяттє зупиняють,
Мов гребля навесні широкий став…
“Шкода! – п’яниці згорда промовляють. –
Він торбу золота ченцям оддав:
Нехай же каптурі з ним козакують,
А козаки без грошей не воюють.

V

Тепер Бородовка 98 вже гетьманує:
Бо вивіз в Борщагівку 99 сто бочок
Горілки доброї і всіх частує,
Хто про сей бенкет має корячок.
І зброю, кажуть, про таких готує,
Що пропились в шинках до сорочок.
Його грошима наділив Брольницький,
Посел і старший ранця королівський.

VI

Сей не патякає про гайдамацтво
Та про безбожних, п’яних мужиків,
А затяга голоту у козацтво,
Щоб добре перебрати всіх панків:
Бо позаводили, мов та ляхва, пахарство,
Понастявляли всюди вітряків,
Нас, козаків, руїнниками лають
В свої о с а д и й в о л і не приймають”.

VII

Тогді рекли їм осавули: “Необачні!
Забули, хто водив вас під Синоп,
І чим здававсь вам лицар Сагайдашний,
Як шарпали ви Кафу й Трапезонт.
До нього й значний купивсь і незначний:
Великий, пишний, славний хороводі
З ним і в Москві ви здобичі набрали:
На осяйну його звізду вповали”. –

VIII

“Оце ж на ту звізду вповає й шляхта, –
Відказували гучно козаки, –
Зробила з нього не суддю, а ката,
Щоб їй ми зоставляли кадуки *.
У козака стоїть невкрита хата,
А в панства по шляхах нові шинки,
І бідолаха тре в них голу спину,
Не дбаючи про жінку й про дитину.

IX

Були зібрались наші на Вільшанці
Подякувати гарно всім ляхам,
Що й сала в козака чортма в ковганці,
А панський скот ганяють по шляхам
У Венгри, в Шльонське 100 жидова-поганці
І живляться з панами пополам
Од німців грішми, винами ситними,
Коріннєм і товарами крамними.

Х

Хотілось, не вдалось. По-лядськи грався
З козацтвом ваш вельможний пан гетьман:
Він поти прав од панства допевнявся,
Поки набив дукатами гаман.
Тоді з ляхвою під Москву загнався 101,
Мов з яничарами татарський хан,
І чим на лупах добре поживився,
Тим од гріхів у Лаврі відкупився.

XI

Тепер святий: нехай же йде до неба.
Ми будемо й без нього воювать.
Нам грішного, як ми, гетьмана треба,
Щоб з ним і в пеклі разом бідувать”… –
“І вам Бородовка, той недотепа,
Що вміє тільки жида обідрать,
Тепер любіший став, ніж Сагайдашний?
О роде темний! Роде необачний!”

XII

Так осавули козакам казали
І словом докоряли їм гірким:
“Давно б уже ляхи вас осідлали,
Коли б не Конаша премудрий син.
Не раз його й до короля ви слали,
Щоб лагодив те розумом своїм,
Чого накоїте було міщанам,
Осадчим, дідичам і всяким станам.

XIII

Гаман червінців… О, брехня мерзенна!
Ніхто сього на світі не видав,
Щоб Конашевич, ся душа спасенна,
З козацтвом здобичі не прогуляв.
Тепер же чернь і старшина письменна
Вбачає добре, що про вас він дбав,
Як патріарсі у всьому піддався,
Латинців і унітів не злякався.

XIV

Стольці церковні й титули владичні
Віддав без короля ченцям своїм
І благочестіє на віки вічні
Від Потіїв да Рутських охранив”. –
“Байдуже нам про се. Ми г р і ш н і, –
Нам нічого робити з ним, с в я т и м”, –
Козацтво напідпитку гомоніло,
Про Конаша вже й слухать не хотіло.

XV

“Коли такі ви, що душі спасенне
І вам, і діткам вашим, і жінкам
Байдужня річ у вас і прославленнє
Святої віри не потрібне вам,
І патріархове благословенне
Пригідне на щось тільки гетьманам:
Дак вас Петро і ми всі покидаєм
І до царя на службу від’їжджаєм.

XVI

Вже і Косинського добром московським
Цар обсилав 102, а в грамотах своїх
Титулувавсь Черкаським, Запорозьким
І благодітелем церков святих.
Да покумались ви з козацтвом польським
Задля Димитріїв тих підставних 103.
Тепер звелів святий нам патріарха
Шукати на Москві собі монарха”. –

XVII

“Шукайте. Ми ж благочестиву віру
Зуміємо й без вас оборонять,
І не попустим турку-безувіру
Монастирі козацькі руйновать,
А для науки людям і приміру
У Білій Церкві хочем жида драть.
Там Остророгів жид, рандар багатий,
Почав Святого Спаса зневажати.

XVIII

Повиколуповав із лоба очі
Для глуму безувірного й сміху
І до долівки гвіздєм серед ночі
Прибив його в оранді у льоху.
Та нагодивсь на це підпарубочий
І батюшці відкрився на духу,
Що в Спаса сам на грудях бачив рану,
Пробиті руці й нозі для догану”…

***

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)


ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА. Дума перва - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН