Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





8. ПІСНЯ СЬОМА

І
Ой по Лубнях крутоярих,
У високім замку,
Сидить пишний князь Ярема
На тисовім ганку.

Не читає князь Ярема
Листів іздалека:
Перетяв усі дороги
І стежки дейнека.

Ой приходять до Яреми
За вістями вісті:
Повтікало драгонії
Тисяча і двісті.

Повтікали, поскидали
Шапочки рогаті,
Та наділи козацькі
Кучми волохаті.

Широкая околиця
І вершок низенький
Плавле-тоне в помийниці
Як гнилі опеньки.

Похилиста шапка-кучма
Із верхом червоним
Скаче, крутиться, басує
На воронім коню.

Годі тобі, пишний князю,
Ловити рарогів:
Пора тобі вибиратись
В далеку дорогу.

Годі соболя держати
На срібнім ланцюзі:
Ой уже ж твоя княгиня
У великій тузі.

Годі, князю, за границі
З Москвою змагатись:
Пора з Лубень зо всім кодлом
В Польщу вигребатись.

Мав ти, князю, із дороги
Ченців завертати:
Прийшлось тобі у козацтва
Дороги питатись:

“Ой козаки! як до Польщі
Втрапити з обозом?
Що по Дніпру ви палите
Усі перевози?

В Кременчуці, у Черкасах,
У Каневі, в Ржищах
Стоїте ви залогами
В старих таборищах”.

“Нащо тобі, пишний князю,
Дороги питати?
Лучче тобі манівцями
З Лубень простувати.

Ой до тебе, пишний князю,
Збіглась уся шляхта:
Червоніє навкруг тебе,
Як червчана плахта.

А між тими втікачами
Рарожинська панна,
Ясноока чарівниця,
На ввесь Гадяч славна.

Вміла вона від козацтва
Вночі утікати,
То зуміє й тобі, князю,
Дорогу вказати.

А ми тебе зустрінемо
Не раз і не двічі,
Та заглянем гарматами
Тобі, князю, в вічі.

Веди, князю, за собою
Коней табунами,
Щоб було чим поділитись
На прощання з нами.

Бери вина, меди й пиво
У бочках дубових,
Щоб було чим привітати
Козаків рейстрових.

Бери шати дорогії,
Сукні-єдимашки,
Щоб було чим запобігти
Козацької ласки.

Бери, князю, срібні кубки,
З золотом шкатули,
Щоб ми твого проводжання
Довго не забули:

Проводжали ми Ярему
З Лубень до Прилуки, –
Добре, добре нагрівали
Коло його руки!

Проводжали ми Ярему
За води дніпрові, –
Поміняли своє рам’я
На жупани нові.

Проводжали-рахували:
Чи його пускати,
Чи в таборі до гармати
Його прикувати?”

Ой настала твоя, князю,
Остання година:
Збунтувалась навкруг тебе
Уся Україна.

ІІ
Не бугай не круторогий
В отарі гуляє;
Князь Ярема крізь козацтво
Дорогу верстає.

Ой не мед-п’янеє-чоло
Бочку розриває:
Князь Ярема із шляхтою
Хлопство розганяє.

Ой не пиво на продиво,
Іграючи, кисне:
Князь Ярема із шляхтою
Гайдамацтво тисне.

Бережися, пишний князю,
Дніпрової води:
Не стинайся з козаченьком
Княжецької вроди!

Козак Голка по Вкраїні
Шуляком шугає;
Де крутнеться – горде панство
Як птаство втікає.

Козак Голка сшива сотні
На живую руку:
Породила його мати
На панськую муку!

Ой де стане – земля тане –
Підкопи рикають;
Куди гляне – трава в’яне –
Вороги зникають.

ІІІ
“Ой ви хлопство тупориле,
Безумнії глави!
Невдогад вам, як ми, панство,
Добуваєм слави.

Єсть у мене у обозі
Голений хавтурник;
Ой він мені у напастях
Великий заступник.

Вивіз я його із Риму,
Від отця святого;
Ой він знає, як скрутити
Голку молодого.

Бо на сповіді спасенній
Панночка сказала,
Кого серденьком дівочим
Щиро покохала.

Покохала необачна
Ворога лихого
Браттів-шляхти, віри, церкви
І отця святого.

Покохала бідолашна
Та й захорувала
І в недузі від прелата
Тайни не сховала.

Так господь нам посилає
Поміч несподійну,
Що ми служим костьолові
І папіжу вірно.

Ось побачите, що зможе
Права віра в бога:
Утікати нам поможе
Козацька залога.

А як бог дасть, що з обозом
Дніпро перебудем,
То ще й Голку на розправу
У руки добудем.

Його кров’ю гарячою
Змиєм гріх дівочий
І виставим шибеника
Перед ваші очі!”

ІV
“Чи то справді, пани браття,
Чи уві сні сниться,
Що наш Голка перед князем
У шанцях тісниться?

Чи то справді, пани браття –
Не ймем очам віри, –
Що наш Голка у наметі
Плаче над папіром?

Малесеньке, тонесеньке,
Пописане криво,
Та з отаманом хоробрим
Чинить таке диво!

Ой панове! се ж писала
Панна чарівниця!
Як нам Голку відходити,
Що князя боїться?”

“Отамання сивоусе!
Ви вік звікували,
Та гіршого над всі горя –
Любощів не взнали.

Отамання сивоусе!
Ви вік звікували,
Солодшого над всі щастя –
Любощів не взнали.

Ой риштуйте ви гармати,
Мортири бомбові,
Тільки дайте мені глянуть
На чорнії брови.

Ой стріляйте та рубайте
З ранку до півночі, –
Дайте, дайте мені глянуть
У любії очі.

Ой велика серцю радість
Ворога зломити,
А ще більша, а ще вища –
Щиро полюбити.

Ой велика душі мука
Із світом прощатись,
А ще більше, а ще гірше –
Дружини зрікатись.

Отамання сивоусе!
Чиніть мою волю:
Гей, поставляйте ви чати
По чистому полю.

Нехай густо зачатують
Битую дорогу,
Щоб ніхто не зміг чинити
Князеві тривогу.

Хай Ярема з упокоєм
Дніпро перебуде,
Ні одного скарбового
Воза не позбуде.

Хай втікає із нащадком
В добрую годину:
Не вертатись йому з Польщі
До нас на Вкраїну!”

Ой вволили старі волю
Голки молодого,
Не зосмілились промовить
Отаману й слова.

V
Ходить Голка над водою –
Тяжко серце б’ється;
Його ворог, його лютий
З радощів сміється.

Ходить Голка та сумує
Серцем одиноким;
Його ворог опинився
За Дніпром широким.

Позирає на сей берег,
Потирає руки:
“Завдам, завдам козакові
Страшенної муки!”

Ой не радуйсь, пишний князю,
Що закинув удку:
Ходить Голка та голубить
Високую думку:

“Кличеш мене, моя зоре,
На тайну розмову, –
Не почую я довіку
Коханого слова!

Ой оглухну, занімію,
Згніту свою душу,
Серце льодом заморожу,
Мовчки вмерти мушу.

Дорога ти мені й рідна,
Серденько дівчино,
А дорожча і рідніша
Мати Україна.

Не почую… бо не зможу
Серця зупинити,
Не побачу… не здолію
Я без тебе жити.

Ой широко, ой глибоко
Думкою займаю,
А ще ширшу, а ще глибшу
Я надію маю.

Де посіяти, зростити
Благодатну волю,
Як не в нас на Україні,
На кривавім полю!

Ой засію я надії
І думи високі
У козацькій, у лицарській
Натурі широкій.

Ой нехай мої надії
Будуть мої діти:
У серденьку гарячому
Любо їх носити.

Розпинались добрі люде,
Щоб у раї жити,
А мені – аби не зникли
Мої діти з світу.

Ой то рай мій, вічне царство,
Награда від бога!
Не бажаю я від його
Кращого нічого”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

8. ПІСНЯ СЬОМА - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН