Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

КВІТКА НАД КВІТКИ (Пісня невольника-графа)

Г р а ф
Я знаю квітку над усі квітки,
Мою до неї пориває душу.
Шукати б я пішов її в скитки,
Та ба, в неволі тут сидіти мушу.
Тяжке се горе над усі гор я:
Бо, як на волі був колись і я,
Цвіла вона мені і в зимню стужу.

З цього замчища на крутій горі
Блукаю марно навкруги очима:
Я, мов сумний чернець в монастирі,
Зоставив мир у себе за плечима.
О, хто б мені ту квітоньку здобув,
Чи пан би він, чи простолюдець був,
Його б я мав собі за побратима.

Р о з а
Цвіту я пишно й чую голос твій
Тут, унизу, під крамами твоїми.
Ти певно думаєш про кольор мій,
Про пахощі, що любував так ними.
О рицарю! високий в тебе дух:
Ти, знаю, був царицин первий друг
Між усіма вельможами царськими.

Г р а ф
Твій пурпур – честь йому і похвала
Під шатами зеленовесняними!
Ти важиш більше золота і срібла,
Сіяєш і між перлами ясними,
Вінок твій всяку красить красоту…
Да ні! не ти мою сумну мечту
Принадами принаджуєш своїми.

Л і л і я
У рози пишні надто норови:
Вона все вгору надиться та вгору;
Лілія ж любо дивиться з трави,
Під весяну краса найкраща пору.
У кого серце чисте, не лихе,
У кого на умі життє тихе,
Не знатиме за мене поговору.

Г р а ф
У мене серце й чисте, і тих е,
Пер еступу не знає і не чує,
Та суджено йому життя лихе –
В неволеньці тяжкій воно сумує.
Ти в мене гарний образ чистоти,
Між уродливими царюєш ти,
Однак мій дух ще кращим чимсь любує.

Г в о з д и к
Се, мабуть, буду я, що в’язника
Моя урода в тузі б звеселила:
А то чого би сторожа рука
Мене так бережно в садку пестила?
Мої у повнім крузі листоньки
Благоухають над усі квітки,
Над аромати всі і над кадила.

Г р а ф
Гвоздиків запашних проміж квіток
Ніхто не мусить ганить-зневажати:
Вони в саду і в тінявий куток,
І в сонячний свої ллють аромати.
Но в’язника не розкіш і пиха,
А вдача любомирна і тих а,
Могла б, мов сонцем, щастєм осіяти.

Ф і а л к а
Я схована й прихилена стою
І не люблю багацько розмовляти,
Та мушу вдачу мовчазну свою
Також пристойним словом проявляти.
Коли я те, чого тобі недостає,
Шкода, що серце запашне моє
Не вмію вгору до тебе послати.

Г р а ф
Я високо фіалочку ціню:
Вона собі вдалась така смирненька
І пахне дуже гарно; та мою
Печаль ховаю глибого в серденьку.
Одно я хочу тільки вам сказать;
На висоті такій шкода шукать
Дівчину любу й вірну, другу неньку.

Ні, ходить по долиноньці вона,
Віршіної земля ще не видала.
Зітхає тільки почасту, сумна,
Про ту біду, що тут мене спіткала,
Як квіточку зриває голубу,
Ох, пам’ятай, рече, мою журбу!
Я ж чую здалека, що се сказала.
Так, здалека обом її чутно,
Ту силу, що коханнє щире творить,
В неволі був би мертвим я давно,
Коли б не знав, що се вона говорить,
Як серце рветься надвоє трудне,
Я тільки скрикну: не забудь мене!
І жизнь із смертю знов у серці спорить.


КВІТКА НАД КВІТКИ (Пісня невольника-графа) - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН