ДУНАЙСЬКА ДУМА
Тихо Дунай, тихо,
Несе чисту воду;
Задивилися дуброви
На свою уроду.
Тихо Дунай, тихо
Жовті піски миє,
Погляну я по берегах –
Моє серце ниє:
Де, Дунаю-батьку,
Твої рідні діти,
Що розійшлись-розтеклися
По білому світі?
Одні на Вкраїні,
Другі в Московщині;
Споминають тебе, батьку,
При лихій годині.
“Нехай споминають
І в піснях співають,
І до мене доріженьку
В знегідді верстають”.
Вернулись до тебе
З України діти;
“Всюди, батьку, однакова
Недоля на світі.
Будемо, Дунаю,
Твою воду пити,
А по тоб, Україно,
Серденьком тужити.
Будемо, Дунаю,
Твоє жито жати,
А про тебе, безталанна,
У піснях співати”.
І
Була колись, кажуть,
Щаслива година:
Як сад рясний, процвітала
Уся Україна.
Ой хто ж тії люде
Спасенні бували,
Що в красу ясну, веселу
Її прибирали?
Були то панове
Великого роду –
Каштеляни та княжата,
Дуки, воєводи.
Вони узгряниччя
Людом осадили,
Од татарви безбожної
Землю захистили.
Порядок давали
Городам і селам.
Процвітала Україна
Багата, весела.
Поглянуть панове
Од краю до краю –
Золоті лани хвилюють
Та діброви мають.
Поглянуть панове
З ясного будинку –
Слуги в барвах позлотистих
Гуляють по ринку.
Не маки, не рожі
В саду процвітають:
То панії та панянки
Шовками сіяють.
Хваляться панове
Кіньми дорогими,
Ісповняють срібні кубки
Винами ситними.
Гукають гармати
Від панські вівати,
Од гучних мазурок ходять
Ходором палати.
“Дивітесь, – мовляють, –
І ви, малі діти:
Оце добра вам наука,
Як у світі жити;
В полі серцем жвавим
До бою ставайте;
Дома меди, вина пийте,
Та й не проливайте.
Не жалуйте, діти,
Трунку дорогого,
Із двора не випускайте
Тверезим нікого.
Нехай браття шляхта
Вашу людськість знають,
Нехай вашу панську гойность
Всюди прославляють.
Немає на світі
Кращого клейноду,
Як панськеє славне ім’я
Великого роду.
Немає для серця
Більшої утіхи,
Як пишатись славним родом
Вовіки і віки”.
ІІ
Хто ж то тії люде,
Що понурі ходять,
На високії будинки
І очей не зводять?
Хто ж то тії люде,
Що з дому втікають
Та кращої собі долі
По степах шукають?
Що ж то за бурлаки
З довгими чубами,
Що всю шляхту, усіх дуків
Зовуть ворогами?
“То голота п’яна,
Мужичії діти,
Що не хочуть у вельможних
Ласки запобігти.
То сірома темна,
Винники, дейнеки,
Прошпетившись, утікають
У степи далекі.
То злодійство хиже
Криється від кари…
Завше повні того хлопства
Винниці й бровари”.
ІІІ
Обізветься хлопство
Поза городами:
“Ой чи довго буде шляхта
Горудвати нами?”
Обізветься хлопство
Дикими степами:
“Ой чи довго владітиме
Нашими ланами?”
Обізветься хлопство
З Великого Лугу:
“Ой вернімось, козаченьки,
Шляхті на послугу!”
ІV
Верталось бурлацтво
Шляхті догоджати,
Пишними замками та будинками
Краси додавати.
“Блискучі будинки,
Стіни мальовані!
Як ви гарно сіяєте,
Одкрившись димами!
Ой виходьте в поле,
Вельможне жовнірство!
Буде вам велика дяка
За все добродійство:
Що ви Україну
Гарно захистили
І козацтва в Чорне море
Гулять не пустили;
Що ви Україну,
Як сад, іскрасили
І сльозами підданськими
Всі трави зросили;
Що наша Вкраїна
Стала шляхті раєм,
А ми, її рідні діти,
По степах блукаєм”.
V
Вибігла шляхта
З блискучих будинків,
Манівцями утікала
В Польщу без патинків.
Обливалась шляхта
Дрібними сльозами:
“Добра наші, села наші!
Що то буде з вами?
Предки наші славні
Королям служили,
І пустині українські
Людом осадили.
Предки наші славні
Боронили волю
І придбали браттям шляхті
Щасливую долю.
Предки наші славні
В склепах спочивали,
А тепер їх гайдамаки
З трун повивертали!”
“Ой безумне хлопство,
Сліпі в тебе очі:
Подивися, наступає
Хмара від півночі.
Не хотіло ясній
Шляхті догоджати, –
Вкриє тебе ніч навіки
У похилій хаті.
Не хотіло панству
По в идну робити, –
Буде тобі до роботи
Блискавка служити”.
VI
“Правда ваша, правда:
Темна ніч надходить…
Довго, довго на Вкраїні
Сонечку не сходить!
Мертвим сном спочинем
По тяжкій роботі…
Чи довіку ж нам лежати
У темній темноті?”
VІІ
Прокинулись люде:
“Ой де ж наша сила,
Що шаблею, мов косою,
Панство покосила?
Ой припадім, браття,
До землі сирої:
Що нам скажуть батьки наші
З могили німої?”
“Сила ваша, діти,
Спить у домовині,
Що простяглась під землею
По всій Україні”.
“Домовино славна!
Розкрийсь перед нами,
Дай нам глянуть в твою тайну
Ясними очами!
Домовино славна!
Верни нашу силу:
Дай нам ще раз звеселити
Україну милу!
Щоб знов Україна
Садом процвітала
І в холодку дітей своїх
Од спеки ховала;
Щоб росила трави
Не слізьми, росою,
І хижацтво не втішала
Своєю красою”.
Тихо Дунай, тихо
Несе чисту воду;
Задивилися діброви
На свою уроду.
Тихо Дунай, тихо
Жовті піски миє;
Як згадаю Україну,
Серденько заниє.
Вже й Орда лихая
З Криму позбігала,
Я ти стоїш степовищем,
Як здавна стояла.
І Дунай сумує,
І Кубань у тузі,
Хто ж панує-бенкетує
В Великому Лузі.
1648 – 1654
(1 votes, average: 5,00 out of 5)