БАЛЯДА ПРО АПОКАЛІПТИЧНОГО КОНЯ
І. С.
Таємно тліє
Зловіща злуда:
Трухлявий корінь,
Вогонь з дупла.
Він – незагнузданий –
Здригнувсь, підвівся:
Вулькани в сонце,
Верх Андів – море,
З вод – суходіл!
Руда залізна,
Руда уранова?
Шерсть базальтова,
Граніт, манган?
В очах угледиш
Прийдешні тучі
По блискавицях
Торішніх бур.
Коли ночами
За горло брали
Гітари й бубни,
Ми часто чули
Його копита
(Із ніздрів подув
Лягав на шиби);
А часто також
З зубів одкритих
(Тих сталактитів
Під фіолетом
Його губи)
Жало язика
(Він скорпіон)
Шукало жертви.
Зіниць колодязь
Нас поглинав,
Дудніла вічність.
І знов світанком
Хребет він пружив
На дикі чвали
(Він – метеор)
І гріб копитом,
І ждав когось.
Аж ось над ранок
Їздець крокує.
(Його одного
Послала доля).
В розтоки гори!
Їздець леліє
У гриві зорі
(Він нурить руки
У водоспад
Тієї гриви).
– “Єдиний коню,
Ти ждав на мене” –
І добирає
Слів самоцвіти.
А кінь – вкусив.
Кінь вирвав руку,
Кінь вирвав серце.
Вершник у крові,
Де розтікаються
Шляхи в ніщо.
Таємно тліє
Зловісна злуда:
Трухлявий корінь,
Вогонь з дупла.
Він – незагнузданий –
Здригнувсь, підвівся:
Вулькани в сонце,
Верх Андів – море,
З вод – суходіл.
Руда залізна,
Руда уранова?
Шерсть базальтова,
Граніт, порфір?
В очах угледиш
Нові комети
Світлянорічні.
Коли ночами
Беруть за горло
Гітари й бубни,
Ми часто чули
Його копита.
Із ніздрів п одув
Лягав на шиби.
А часом також
З зубів відкритих
(Під фіолетом
Його губи)
Іржала смерть.
В зіниць колодязь
Нас поглинала,
Дудніла вічність…
І знов світанком
Хребет він пружить
На дикі чвали
(Він метеор)
І жде на когось,
Гребе ногою,
І жде, і жде.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)