Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



Балада про монгольського коня



Тайга, сніги, сніги… І їм кінця немає.
А за Уралом – знов орда снігів.
Вагон біжить на фронт… Що там тебе чекає,
Колишнього володаря степів?

Зупинки нетривкі, холодні полустанки,
Поля, лани, спустошені кругом,
Гармати скрючені, авто, підбиті танки
Та неба перевтомлений огром.

Від тряски довгої як ниє в тебе тіло,
Як ніздрі хлорки запах роз’їда,
Як із тюків те пріле сіно надоїло,
Обридла пробензинена вода…

Та ось, нарешті, фронт. Армійські вже порядки.
Впрягайся, коню, у життя нове!
Підвозь снаряди, міни… Відпочинку цятки
Тобі дає начальство полкове.

І тільки у ночі, коли навкруг стихає,
Ти нипаєш один біля стіжків,
В душі весняними піснями повіває
Із рідних зачарованих степів.

Ти наче в табуні серед своїх знайомих,
Встає над світом диво золоте,
І ти біжиш на схід, невпинно без утоми,
Туди, де сяйне марево цвіте.



Балада про монгольського коня - ПАВЛОВСЬКИЙ ВІТАЛИЙ