Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Чоловіче мій, запрягай коня…”

Чоловіче мій, запрягай коня!
Це не кінь, а змій, – миготить стерня.

Доберемося за три годиночки
за стонадцять верст до родиночки.

Чуєш, роде мій, мій ріднесенький,
хоч би вийшов хто хоч однесенький!

Що ж це двері всі позамикані?
Чи приїхали ж ми некликані?

Ой ти ж роде мій, роде, родоньку!
Чом бур’ян пішов по городоньку?

Роботящий мій з діда-прадіда!
Двір занедбаний, Боже праведний!

Дев’ять день душа ще пручається,
а тепер вже едсь призвичаїться.

Ту морквиночку, тую ж квітоньку
не прополеш із того світоньку…

Люди згадують. Ми навідались.
От ми, родоньку, й перевідались.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

“Чоловіче мій, запрягай коня…” - КОСТЕНКО ЛІНА
«