Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



СОНЕТ ІЗ ТОРБИНКОЮ КВАСОЛІ



У дерев’яному цебрі сплять коні білі і рябі:
біленькі – білі, а рябі – із ледве зримим фіолетом;
такі великі всі, та в них не видко ніг, ані губів,
бо то – сплюхи: все сон забрав – лишив лиш їхні силуети.
Це спить квасоля – “кобили” – і тут не бачиться секрету,
і мамина мала рука не збудить їх, бо ж не собі
вона квасолі набере,- це ж ти просив, вона – тобі
насипле пригірщ не одну рябеньких коней з фіолетом.
Люби її, не забувай, ласкаво говори до мами,
вона вслухається в твій крок – аж серце в землю б’є, слабе,-
тож доки над травою ви, як ще трава не понад вами –
сідлай цих коників – і мчи, бо мама змерзлими ночами
не спить, до яблуні іде – на ній ночує, щоб тебе
на хвильку швидше вздріть, ніж той, хто коней міряє цебрами…

26-29 листопада 1986



СОНЕТ ІЗ ТОРБИНКОЮ КВАСОЛІ - МАЛКОВИЧ ІВАН