ЕПІТАФІЯ ПОЛЯГЛИМ КОНЯМ
Будуть прийшлі пости по згаслій плакати бурі,
вічну хвалу голосити впалим в алюрі;
будуть водити туристів, де Ніке кам’яностопа
проходить під шум окрилля
по спорожнілих окопах,
але мене там не буде,
бо не минущій парафії
готую власні елегії, дзвенючі епітафії.
Вам, коні, що поривались,
на повні сідавши зади,
що в клекотанні машин вітали заглади,
там, що – достойні смерти –
гойдали буйні гриви,
ця похоронна пісня й серця мій жур правдивий.
Даремні очей напруги і вихори ніг тривалі;
крила, що вас носили, затихли в далі;
з рук боягузів, злочинців згасла воєнна глорія,
що в приязні коней і воїв
шукала гучної зваги;
десь у фвабричній залі,
в незнаних лабораторіях
повніє смерть соромотня
під зором чисел наснаги.
Вам, коні гніді й вороні, голосом янгола ржучі,
ва, що мандруєте в небо над зорі течкучі,
вам, фосгеном забитим у Фляндрії,
на залізних частоколах простертим,
що впали від кулі з руки людини, як смерти,
що в багнах під Верещицею нагло втонули,
і вам, що підкошені з танків
швидше, ніж мисль відгадала гули.
З твого страждання, Христе,
з ран, що до неба стахли,
Ти, що конно у срібний зброї сіяєш мені ночами,
спокій пошли тим коням,
мужньо в боях поляглим.
І хай довічне сяйво
світить безсмертя шляхами.
1954
(1 votes, average: 5,00 out of 5)