МЕРЦІ (дума на початку ХХ століття)
Мерці, Мерці… Навколо, тут і там,
Куди не глянешь, скрізь самі ходячи трупи!
Немає ліку тим холодним мертвякам:
Вони клопочуться, згромаджуються в купи…
Ти чуєшь регіт їх захриплих голосів,
Обридливу сварню, стогнання і прокльони?
Це все пережитки старих-старих часів –
Тисячолітні звичаї – забобони!
Вони не вмерли, не згинули у тьмі,
Не відмінили їх віки, тисячоліття –
Як і давно колись, вони такі ж самі
І нині з початком двадцятого століття…
Для них усе дарма, і годі їх спинить;
Наука, поступ і всі заходи просвітні
Не винищили їх, дали їм право жить,
Прибравши в форми лиш сучасні і новітні.
І всі кричать вони про рівність між людьми,
Про поступ світовий, що дасть їм кращу долю,
А давлять разом з тим під тягарем тюрми
Все те, що має дух і незалежну волю!
Навіщо гамір цей? Чого хотять вони?
Який їх ідеал? Лад космополітичний?
Дарма! У відповідь лиш дзвонять кайдани
І стогоном гуде концерт цей хаотичний!
15 січня 1901
(2 votes, average: 4,00 out of 5)