Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Тугу мою, невтоленну скорботну…”

Тугу мою, невтоленну скорботу,
Не погасити риданням гучним.
Знав я жалі, погамовні достоту, –
Тугу мою не здолати нічим.

Наче юга безбережного неба!
Ніби горнила пливка глибина!
Спокою? Бурі? Бальзаму? Не треба!
Мандри обравши, палає до дна!

1952

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


“Тугу мою, невтоленну скорботну…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)