Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







Балада про втечу

Людина втікала від синього неба,
Втікала від радості і від зла.
Людина втікала сама від себе –
Але нікуди втекти не могла.

Не оглядаючись, стежку міряла.
Втікала зиму.
Втікала літо.
Та все, що її було,- в неї вірило.
Наздоганяло, щоби боліти.

Небо над нею дихало спрагло.
На п’яти радощі наступали…
Людина спокою й тиші прагла,
Та в підлість вона упала.

І все, що бігло услід,- відступилося,
її покинуло серед поля.
Людина без неба лишилася,
І без радощів, і без болю.

І в душі вже ніщо не плаче –
Бо без болю душа німа.
І людина тоді побачила,
Що зникла
вона
сама!
І побігла до свого неба,
І до радості, і до зла.
І побігла сама до себе,
Та догнати себе не змогла.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)


Балада про втечу - ЧУБАЙ ГРИГОРІЙ