Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







БАЛАДА ПРО ДВІ КАРАМЕЛЬКИ

А баба, як затялась – ще живе!
Синкові очі муля стара хата,
Відгрохав би давно вже кам’яницю,
Бо ж – місцина. Такої – не знайти.

А баба по городу шкандибає…
Весни вже не надіялась діждати,
Так мерзли руки й ноги. Але знов
Городня тепла стежка їх зігріла…

Маріки, Теклі й Ганки вже нема
В одній упряжці борони тягнули
Вона одна лишилась, Харитина,
Одна в старенькій хаті на кутку

Надумалась, ондо, город садити
Взяла в стару дійничку бараболі,
Копнула ямку, ще хотіла другу,
Перехилилась, впала на ріллю.

Шепоче баба древніми вустами
– Коли свята землице, забереш?
Весь вік тебе я пучками горнула.
Тепер, як матір, пригорни й мене,
Вже нажилась – не чую рук і ніг,

Тобі, подруженько, всю міць оддала
Ох, не жаліла я вдовиних літ…
Тепер, землице, пожалій мене,
Прийми вже на довічне гостювання,
Картопельки і то не посаджу…

Почуло це сусідське дівченя,
Що, потайки від баби, попід плотом,
Тягнулося скубнуть вишневий цвіт.

Потупотіло до свойого сховку,
А звідти – вже межею на город…
Прийшло сусідське онуча до баби,
Дві карамельки принесло липкі…

1988

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 5,00 out of 5)


БАЛАДА ПРО ДВІ КАРАМЕЛЬКИ - ОЛІЙНИК ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ