Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ПОЗИЧАТИ ВОГОНЬ

Це сьогодні не всім відоме.

Дивлюсь у кого димить

комин.

Не видно. Біжу аж на край

села.

Хатина мала.

Ще з порога прошу

Під ніс бубоню:

– Діду Захарку,

зробіть вогню.

А він ні слова,

Наче німий.

(Тоді на фронтах

відступали ми).

Мовчки дістане

торбинку-кисет.

В ній кремінь, кресало

(Дід називав його мусет).

Кремінь і пучку губки

Стулить докупки.

Цепне-вдарить кресалом.

Слабше – сильніше,

Слабше – сильніше.

В діда ніготь був побитий,

Наче кремінь,

Ще синіший.

Рука з кресалом падала

долі

І знов воскресала.

Руки в іскрах,

Наче в бджолах.

Тільки іскри-бджоли тих рук

не кусали.

Іскри-диво.

В хаті запахло губкою,

димом.

Вискубну з поли хвостик

вати

І вискоком з хати

В старій батьковій

куфайці,

Поли п’ят діставали,

Поли мене підганяли,

І я дим той обганяв.

А вогонь в долонях

теплий,

Як маленьке пташеня.

Позичати вогонь…

Так давно було.

А це аж прокинувся.

Згинь.

Пропади.

Наснилось таким:

Люди нарозхват купують

Мило і сірники.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ПОЗИЧАТИ ВОГОНЬ - ОНКОВИЧ ДМИТРО