ВОГОНЬ НА ОБРІЇ
Град зірвався, гострий, наче кремінь,
На байрак опівдні впала темінь.
Де шукать розжохканих корів?
Їх, таки зібравши, після грому
Кожну допровадив я додому,
Бо вогонь на обрії горів.
Декому вже висіялись вуса,
Пролягли дороги, мов обруси,
Від степів, плугів… од матерів.
Та ніколи неньки не цурався,
На своя на круги я вертався,
Бо вогонь на обрії горів.
На Херсон, на Київ, на Одесу
Цокотіли молодо колеса
І співали поки що без слів.
Щоб мені з очей упали шори,
Хтось вмикав зелені семафори –
І огонь на обрії горів.
Затужив, коли нечиста сила
Із душі плоди по обтрусила,
Ще й до того відчахнула віть.
А зачую мужній голос друга –
І минеться кривда та недуга,
Знов огонь на обрії горить.
Може, там були, коло багаття,
Нечестивці, недруги – не браття.
Може, хтось лихий там руки грів,
Мо’, навсправжки світла там ні грана,
А мені здавалося оманно,
Що вогонь на обрії горів?
Гарно, люди, жить на білім світі,
Як чуття чуттями обігріті.
Із-за гір далеких та морів
Я до тебе, люба, не барився,
І літак мій з путівця не збився,
Бо вогонь на обрії горів.
В нашій коловерті, колотнечі
Сам завдав собі вагу на плечі.
Людям хай назавжди, не на мить,
Буде доброта моя без міри.
Я в людей повік не втрачу віри,
Бо вогонь на обрії горить.
Що ж ти червонієш, мов хлопчисько,
Як до тебе підлітають близько
Ластівки стрімкі дівочих брів?
Схаменися, діду… Вже онуки
Причастились доброї науки,
Щоб огонь на обрії горів.
Кров моя вже в третьому коліні,
Ніби й сам ще в доброму горінні,
Хочу, щоб роїлась родовіть…
Все минає, все ж бо не без тлінне,
Я і сам минаю непомітно,
А вогонь на обрії горить.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)