Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







НА ОБРІЇ СЛЬОЗИ

Згадалося… Казкового бінокля
солдат подав замислено мені.
І я за склом, від подиху намоклим,
побачив шлях, неначе уві сні.

Його так близько зроду я не бачив –
стовпи дротами грали: дожени!..
І я відчув усім єством дитячим –
це шлях у світ, це голос далини.

Мене десь там, за обрієм широким,
чекало те, чого ще не було…
Бінокля повернув я іншим боком,
і ось на шлях мій вибігло село.

І я, хлопчак, побіг. Побіг щодуху
за обрії, за сонячну межу.
Сікли мене дощі і завірюхи,
а я все біг.
Я досі ще біжу.

Біжу, і задихаюся від болю,
і падаю в розчахнуті степи.
На обрії сльозини голубої
в тумані бачу зморені стовпи.

Не хочу я казкового бінокля.
Боюся: враз у лінзу неземну
побачу те, що в пам’яті замовкло,
чого ніколи вже не дожену.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)


НА ОБРІЇ СЛЬОЗИ - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО