ВИБІР
Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився,
а чи судився літнім, як бджолі?
Я лугом брів і щедро заросився,
на рукаві пилок, як на крилі…
І голос супроводжував гудючий:
“Куди ти, чоловіченьку минучий,
куди ти йдеш, пошукуєш чого?
Куди несеш у рукаві вогонь?
Куди ти йдеш – попереду ж зима,
вона ж до кістки все живе пройма,
тебе розколе аж до серцевини
сталевим лезом гострої крижини….-
І тріщину повздовжню я відчув,
коли у холодку було заснув…
Прокинувся, дивлюсь – вогню немає,
він п’ятикрило в небо відлітає…
І плоть моя була, як деревина,
і тріщина, мов риска з-під вуглини,
ділила гострим болем пополам:
ось тут зима, а літо – ген аж там…
Хотів я риску змити – не змивалась,
діливсь від дотикання кожен палець,
вода ділилась і земля – навпіл:
оце для снігу, а оте – для бджіл…
І пам’ять, ніби череп, розкололась,
і долинав роздвоєний вже голос:
– Чого спинився, далі не мандруєш?
Рояться бджоли – ти хіба не чуєш?
(3 votes, average: 2,67 out of 5)