КАРМАЛЮК XV
І третє літо червенем синіло,
Цвіло дощами на земній путі,
Пшеницю в копи склало, а по ділу
Відлинуло за межі золоті.
Лягла зима глибоким снігопадом,
Затьохкало синицями вві сні,
Шовки блакитні, полотна ясні,
З дубовим листям постеляла рядом.
Спокійний той, хто має час дозвілля!
Скриплять санчата, линуть до двора,
Бучних бенкетів близиться пора,
Рудий панок гуляє знов весілля.
Сідають гості, шана всім однака,
Крізь іскри вин іде п’янка гульба.
Кларнет пискливо тягне краков’яка,
Мазурки плине повідь голуба.
В огні свічок кружляють мрійні пари,
Каблук – чок-чок і вправо і назад,
Жених такі ввертає финдикляри,
Що генерал – і той сміється, рад.
Ще й офіцери прибули з острога,
Верстов за сорок мчалися вночі.
їм руки тисли жваві шляхтичі.
Горбань, нащо святоша й недотрога,
А все ж ковтав пекучу оковиту,
Вклонявся гречно дамам здалека.
Загомоніли. Хтось Кармалюка
Згадав ім’я, мов армію розбиту.
– Панове, бач, як швидко плинуть дні!
Це ж три роки минає, як з острога
Я вів його на каторгу, дорога
Не раз-таки згадається мені.
– На каторгу? Не диво. Все ж солдати.
От я зустрівся, вірте, сам на сам,
Шаблі схрестились, трісли пополам:
– Проси, кажу, прощення! – Що й казати,-
Він попросив…
– Га-га, ну й молодчина!
Митець же ти на брехні! –
Генерал
Аж сльози витер.
– Що б то за причина,
Не брав ані пістоль, ні самопал
Того невіру?
– Лихо з ним, одначе
Землі на гріб дала йому Сибір.
Знайшлася куля, вилита гаряче,
А вас лякають: чари! наговір!
Співають гості, шана всім однака,
Крізь іскри вин іде п’янка гульба.
Кларнет пискливо тягне краков’яка,
Мазурки плине повідь голуба.
Ішло за північ, пари кружеляли,
Іспите вин барильця немалі,
А за вікном гули снігів навали,
Долоньми хмар торкаючись землі.
В дворі гуляла хвища й холоднина,
Зірвала з петель двері у покій.
І раптом в зал ввійшла в снігу людина
В такій грозі, в метілі отакій.
Затихли гості, на смерть охололи,
Під стіл полізла лиса голова.
Тоді горбатий вихопив пістолі –
І раз і два! І постріл – раз і два!
А чоловік стряхнув сніжок з приполу,
Метнув бровою, не віддав уклін.
Горбатий скрикнув, кинув зброю долу.
– Це він! Це він! Я пізнаю, – це він!
У колі смраду, чванства і підлоти
Узяв пістоля до розкутих рук.
“Багато буде завтра в нас роботи,
Сказав і крикнув півнем Кармалюк.
А за вікном його стояли друзі
Повсталі кріпаки – одна рідня
Пожар червоний бивсь на виднокрузі,
Віщуючи прихід нового дня.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)