КАРМАЛЮК XIV
Спочинь же, серце, втомлене немало,
Сильніш забийся, зроджене стократ:
З дітьми Кармалюковими ридало,
З Устимом билось на єдиний лад,
З красунею Уляною щоранку
Тремтіло в смутку. Де тепер вона?
Другого літа пан знайшов коханку.
Сказати б, новина? – Не новина.
Рудий паничик грав на добру карту,
Було б вино, коханки та хорти, –
Ласуй, любися, пий глибоку кварту,
А там усе лети під три чорти!
Уляні дні пливуть, немов безкрає,
Далеке марево, – одна, сама…
Жовтіє літо, друге одлітає,
А від Устима звістки все нема.
Вона змарніла, мовчазною стала.
Якось навідавсь батько до двора,
Ввійшов поважно, видобув кресало,
Про се, про те спитав: – А зі вчора
На ярмарці почуто поміж людом –
Устима вбито, із Сибіру біг.
Прости нас, боже, праху не осудим. –
Перехрестивсь, поклав поклін до ніг.
Уляна впала посеред покою,
Три довгих ночі билася в огні,
Три довгих ночі і чотири дні
Шептала щось, ослаблою рукою
Когось манила. Догоряли свічі,
Співали півні в розсвітання час.
Із ліжка встала, вибігла нараз,
Гукали раз її, гукали двічі,
Не відізвалась в що страшну хвилину.
Другого дня в полудень на ставу
Рибалки щук ловили в ятерину,
А витягли Уляну неживу.
(3 votes, average: 3,33 out of 5)