ВІЗІЯ НА КІНБУРАНІ
Козацькі голови… і макові.
І стільки болю та жалю.
На тиху вуличку в Очакові
Цієї осені ступлю.
У корчмі цій, “Дельфін”, накурено,
Та там звучить сумний ноктюрн…
Нас за століття бриг “Меркуріо”
Промчить і вимчить на Кінбурн.
Нема гріха в бутті цім грішному, –
Ми діти болю і гріха.
Але не крепом – цвітом вишень нам
Пустеля стелиться суха.
І як у юності, під соснами
Упадемо на цей пісок…
Устами, в стумі пересохлими,
Я розв’яжу твій поясок.
Не стане болю, ані жалості,
Любовний усміх із-під вій…
Немарно море увижалося
Мені у юності моїй.
До крику, шепоту, до лепету, –
Не говори, не говори…
Печаль на Бейкуші далекому,
І з Чорноморки дмуть вітри.
Я запалю козацьку люлечку,
Вдихну гіркий гріховний дим.
Я полюбив кінбурську тюлечку
З вином ольвійським золотим.
І буде риба вчитись плавати,
А гуси плакати з імли…
А в перший раз моєю стала ти,
В Покровці вишні зацвіли.
Немає вишень. Тільки сосни ці.
Коса Кінбурнська золота.
І все до осені, до осені,
І все до осені – літа…
1999
(3 votes, average: 2,67 out of 5)