“А я, між іншим, хлопці, починався…”
А я, між іншим, хлопці, починався
В котельні на херсонському заводі
У той неблизький час, коли за містом
Лиш засівали слово ХБК.
Там слюсарі, і молоді і старші,
І майстрували, й лаятись уміли,
А кочегари тиску досягали,
Коли добряче тисли на лопату,
І бронзовіли, обілляті потом,
Щоб потім, коли зміна закруглялась,
Зібратися в моїй тісній каптерці
І словом перекинутися, жартом.
(Спочатку витрачали цілі фрази,
А згодом вистачало і півслова…)
Навіщо, я тоді і сам не відав,
Щоранку одягав сорочку білу,
А кочегари усмішки ховали,
Сміялися з наївності моєї…
Прийшов я справді молодим і дужим
В той вир, де люди спрагло прагнуть пари,
Та не тієї пари, що до пари,
А отієї, що з вогню зродилась.
Манометри, решітки ланцюгові,
Повітродувки, хімводоочистка
Та скіпові підйомники – усе,
Усе, що в тім вугільнім пеклі грілось,
Кипіло, і скрипіло, та ламалось,
Немов мене хотіло доконати,
Залізно наступало та несхитно.
І, диво дивне, у котлі гарячім
(Не раз та був, як труби потечуть…)
Мені усе чомусь жита шуміли,
Громадилися хмари понад степом,
На все ростуче падав дрібен дощ
Та з-поза очерету рідна мати
Качаточок додому закликала…
А то якось, коли виходив з цеху,
Мені на груди злопотіла птаха,
Що тихо подолала шлях з Одеси
І віршами до мене говорила.
А в тому щебеті усе такі слова,
Неначебто мої і не мої…
Подаленів “козел” в кутку червонім,
Печально загула моя котельня.
Я йшов собі в маснім комбінезоні,
В сорочці тій, що зранку в біле гралась,
А на порозі молода дружина
Приймала в душу птаху, що приніс,
І я уже не знаю, ким я став –
Людиною із поля а чи з цеху,
Чи, може, тим, що з птахом подружився.
Одно лиш відав, що єством своїм
Я трепетав тоді в чеканні дива.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)