“Так мені, бува, не вистачає…” - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО

Так мені, бува, не вистачає
гордої тієї прямоти,
що стрясає скелі глухоти
і гримить у безвісті мовчання.

Падають на мене всі нещастя,
мов дощі холодні восени…
Земле, ти зорею осіни
дух мій
і не дай мені упасти!

Правітчизно, земле моя рідна,
випить небо дай мені до дна!
Горда, неприступна вишина
так мені буває необхідна.

“Так мені, бува, не вистачає…”