Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“В мені уже народжується Бог…”

В мені уже народжується Бог
і напівпам’ятний, напівзабутий,
немов і не в мені, а скраю смерти,
куди живому зась – мій внук і прадід –
пережидає, заки я помру.
Я з ним удвох живу. Удвох існую,
коли нікого. І гримить біда,
мов канонада. Він опорятунок,
я ж білоусто мовлю: порятуй,
мій Господи. Опорятуй на мить,
а далі я, оговтаний, врятую
себе самого сам. Самого – сам.
Він хоче поза мене вийти. Прагне,
рятуючи, донищити мене,
аби на протязі, на буряних вітрах
я вийшов сам із себе, наче шабля
виходить з піхов. Хоче вийти геть,
щоб згасла свічка болю. Щоби тьма
впокорення мене порятувала,
інобуттям. Іножиттям. Найменням
уже невласним: ось він, той загал,
яким кермує той шалений бог,
котрий в мені воліє народитись.
(а я ще тую свічку посвічу,
аби мені не смеркло передчасно.
Пресвітлої години свічка чорна –
неначе перемога крадькома).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

“В мені уже народжується Бог…” - СТУС ВАСИЛЬ