Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



КРАПЛИНА

У час, коли сльота зимова
В житті на мене наліта,
Чи прокрадається у слово
Зневіра, смуток, гіркота,
Чи хмари застилають небо,
Чи в серці виростає зло,
Тоді я згадую про тебе,
Моє село.
Безмежний степ та осокори,
Та розшум встиглих колось…
Мені в дитинстві бачить море
В своїх краях не довелось.
Коли ж в село води морської
Привіз в баклазі наш земляк –
Вона здалась тоді гіркою
І неприємною на смак.
З тих пір ще більше стало вабить
Мене джерельце говірке,
А море, уявляв я: мабуть.
Лише солоне і гірке.
Пізніш збагнув: щоб море знати,
Замало краплі, далебі.
У нього інші є ознаки –
Його роздолля і глибінь,
Долини і хребти хвилясті,
Прозорі далі. Наче скло,
І обрії, відкриті навстіж,
Щоб сонце сходити могло.
А іноді, коли похмирі
Повзуть тумани із яруг, –
У нього є шторми та бурі,
Які гартують волю й дух!
Я вірю, мила, в долю нашу.
Та раптом трапиться біда
І цілий світ мені зав’яже
Ота життєва гіркота, –
Я затамую міцно горе
І не забуду одного:
Як уявляв собі я море
В одній лиш крапельці його.


КРАПЛИНА - ТРЕТЬЯКОВ РОБЕРТ