ЦИКЛ ТРАДИЦІЙНИЙ
1. Кривий танець
ІІ. Вірському
на очі ніч пустила вії,
а місяць заклинав дерева і кущі;
сердиті стопи безнастанно били
у чорний барабан
землі –
“кривого танця йдемо”
на вигнутих плечах ломив сорочку
заплетений у коси землетрус,
і сипали дівчата з пісні в пісню
коралі уст –
“кінця му не знайдемо”
а ноги кликали, щоб троє немовляток,
які росли кілками у траві,
над ранком замотали в животах
заклятих місяцем
синів.
2. Кров лісів
Тут колись мочив кору дубову вітер
і оббив волоссям бронзових жінок,
які опівночі над вогнищами гріли в горлах співи,
топтали в землю колесом танок –
а бронза м’якшала
дівчата у вінки вплітали долю
топилася бажанням під молоді кущі
щеміли перса молоком весною
під поглядом мужчин.
Тоді жінки
згортали в клунки тіні
і, лишаючи грудки слідів,
ішли на довгу подорож
дорогами фіялок, вишень і дубів.
3. Заклинання
Чекай, аж Бог притулить голову
до сонної землі
й зогріє ласкою
до квітів і рожевих вишень.
Налий тоді в полумисок надій
і запаху рум’янку,
і вимий сонце
білим рушником.
Чекай мене;
під тишею стрункої тіні,
під шелестом думок,
під спомином кохання.
Чекай мене.
4. Замість голосіння
Ой прийди, Марусю, до столу,
да пусти голос по двору.
Весільна
та пусти голос, як хустину, подвір’ям,
та нехай споминів вітер краєчками зімне,
та нехай скроплює тихими росами жалю,
хай твоїм голосом туга окутає шию:
бо твого милого тіло милує земля,
бо твого милого кров’ю дозріє весна.
5. Поляглим
Поглянувши… видіх пространниє
України поля мхом, хростієм… заросшиє.
Молитвою намочимо уста
Почувши,
як без голосу в гаю
співають хлопці і дівчата,
що полягли
і натягнули землю весняну
на лиця.
Побачивши,
як тесані хрести
клюють
спілим могилам очі,
як більма черепів
світяться для тих
– намочимо уста –
що вирушать походом з опівночі.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)