Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ОДЕРЖИМА (Драматична поема) Дія II

+

II

Гефсіманський сад*. Дванадцять учеників сплять
непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром,
стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.

Месія

(до учеників)

Спите? Не спіть! Моя душа сумна
До смерті…

Ученики не озиваються, сплять.

Міріам

(до себе)

Боже! знов він одинокий,

Ще гірше, ніж в пустині! Сії люди
Твердіші від каміння… Он отам

Лежить той ученик, що – люди кажуть –
Учителю з усіх їх найдорожчий,

А спить він, як і всі, – твердіше, може,
Бо наймолодший… Я одна не сплю,

Я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
Та я німа, як мур оцей, не видна,

Як сяя тінь, так, мов я не людина,
Так, наче в мене і душі нема…
Я
приступлю до нього…

(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)

Ні, не смію…

Він знову скаже, як тоді сказав:
“Яке тобі до мене діло,
жінко?”
Що ж я йому скажу? Моя душа
Тепер чорніша. Я тепер не тільки

До ворогів його ненависть маю,
Але й до друзів. О, до сих ще більшу!

Ви, сонне кодло! Світло опівночі
Не будить вас? Вам заграва кривава

Очей лінивих не здола розплющить?
Бодай вам вічний сон наліг на груди

І зморою душив вас без кінця!
Мені сто раз від вас миліші гади,
Бо в
них таки, либонь, тепліша кров.

(З відразою одвертається від сонного товариства.
Дивиться
на Месію, прислухається.)

Про що він молиться?

Месія

(впівголоса)

Нехай мине

Ся чаша…

Міріам

Саваоф! чи й ся молитва

В сю ніч твого престолу не досягне?
Вовкам даси ти на поталу
сина?

Месія

Але хай буде так, як ти бажаєш,
А не як я…

Міріам

Сам Вельзевул, напевне,

Почув би милосердя.

Месія

(до учеників)

Ви спите?

Не спіть! моя душа смутна до смерті!

Міріам

Каміння у пустині відкликалось
Потрійною луною, але сі
Не
обізвуться, ні, дарма надія!
Я обізвусь… Який злий дух тримає
Мої слова?
Учителю! Єдиний!
О світочу моїх очей! Невже ти
Не бачиш, як я гину тут
від туги,
Від болю, від тривоги? І нічим,
Нічим потішити тебе не можу!

…Я обізвусь… Ні, голосу не стане.
Коли ж і стане, дико забринить,

Немов шакала голос опівночі,
Бо туга стиснула за серце… Я не можу,

Не можу бачити сього! Прощай!..
Ох Міріам, ти проклята від Бога!

(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду.)

______________________________________________
*
Гефсіманський сад – місцевість біля Єрусалима в Палестині.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)


ОДЕРЖИМА (Драматична поема) Дія II - ЛЕСЯ УКРАЇНКА