ВІРШІ ПРОЩАННЯ – Цикл
1.
Блукаю
по відсутнім літі, –
порозкидане
гаряче листя
пропікає душу.
Запізніла жовч
заходить
у мою свідомість
і гіркотою
тривожить згадку
про минулість літ.
Блукаю
по опалих споминах
і вигортаю з пам’яті
недавні фотографії,
що починають блякнути.
2.
Ластівка
залетіла
в мою пам’ять
і випила
найкращі спомини
про тебе.
Літо
випало із пір
мого життя,
і я не знаю :
по котрий бік весна,
по котрий осінь.
3.
Іду вперед
і западаю в тінь
твоєї неприсутности;
ступаю назад, –
і мене вгортає німота минулого.
Боюсь ступати на боки,
бо не знаю змісту
їхнього
ні форми.
4.
Підставляю
руку під життя,
та в долоню скроплюється
тишина самотности.
Виходжу
на широку вулицю,
та кроки на бруківці
не творять відгомону.
Знайомі,
обтяжені мішками
старости,
не впізнають мене.
5.
Переступаю
в інший вік
і потрапляю поміж
молодих людей :
їхні лиця
звернені у себе,
і вони не помічають
сутности моєї,
ні присутности;
часом
випадкові погляди
падають на мене
і, сковзнувши,
пролітають мимо.
Я почуваюся між ними,
мов небулий, –
не знаходжу місця тут,
ані притулку.
6.
Сутеніє.
Прихиляюся
до вечора
і чую,
як темінь продуває
моє тіло,
як час
капає з клітини
до клітини,
а небо затягається
зірками.
І тоді думки про тебе
болять найбільше.
7.
Сутеніє.
Шлюбна фотографія
нидіє між книжками
на полиці.
Ти, в білій блюзочці,
тримаєш квіти,
які дивляться на мене.
Та 2. VIII. 1999-го
твоє обличчя випало
із фотографії.
До мене тулиться
твій одяг,
наповнений нічим.
8.
Слухай,
хочу тобі сказати,
що куди не гляну –
ніде тебе не бачу.
Слухай,
хочу тобі зізнатися,
що куди не піду –
ніде тебе не застаю.
Слухай,
хочу тобі повідомити,
що шукаю за тобою :
між книжками,
які ми писали
і недописали;
між фотографіями,
які виповнюють
два життя;
в картинах,
у які ми входили
і не знайшли себе;
у простиралах,
між якими зблідло
наше кохання;
в дванадцяти роках,
які пропали
у твоїй бездушності.
(3 votes, average: 3,00 out of 5)