Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






НА МОГИЛІ ОВЛУРА ДУДАЄВА

Опівночі Овлур свиснув за рікою.
Слово про полк Ігорів

Плаче Україна,
За Овлуром плаче,
Руки до неба простягає,
Вбивцю кляне-проклинає,
Землю чеченську слізьми поливає,
До сина Дудаєва промовляє:
“Пам’ятаєш, Овлуре,
Як допомагав ти князеві
З полону половецького видобуватися,
Тікаючи – горностаєм по степах слатися,
До Києва повертатися!
Я ж тебе не забувала,
В неволі століттями пробувала,
Твого посвисту ждала,
Твого поклику опівночі за рікою,
Щоб тікати, дитино кохана,
Від московського хана
Та, тікаючи, по блакиті слатися
Ластівкою золотою!”
А Дудаєв Овлур з могили відповідає:
“Сили на посвист у мене немає,
Пробила куля легені,
Та й уста мої, кров’ю спалені,
Камінна земля затискає!
Одійди, не ридай наді мною,
Плакальнице, рабине,
Я ненавиджу сльози, бо хто плаче, той гине,
Сам себе укладає
На дно домовини!
Очі твої вже сіль прожерла,
Бо маєш Полтаву, Базар і Крути,
Може, справді ти ще не вмерла,
Якщо жадаєш мене почути.
Та хіба ж ти не чуєш, як землю
Протинають вогні ярові,
Як батько мій кличе,
Але не тікати, а ставати до бою!
Невільнице, як не маєш нічого, крім болю, –
Ні меча, ні когорти синів, ані сонця в крові, –
Повертайся в неволю!”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,33 out of 5)

НА МОГИЛІ ОВЛУРА ДУДАЄВА - ПАВЛИЧКО ДМИТРО
 »