БАЛЯДА ПРО ОПРИШКОВУ ЛЮБКУ
– Не вдивляйся довго в річку,
Затуманитись може голівка.
– Обертаю це люстро прозоре
У шалену крутіж чорнозору!
Навіжена, в гори не пнися,
Де жереп і дике каміння.
– Там же свавільні Горгони:
Вигуки небокраю!
– В лісі – розтерзана стежка,
Прокляті ялиці, галяви…
– В кущах, опівночі, ватрою квітне
Моє божевільне щастя!
Гей, топірців блискавиці,
Прірви під луками скоків!
Хто відає того крилатого птаха,
Що груди йому розпирає?
Хто миється в джерелі крови,
Ночує на мавчиних косах?
Про кого мовлять баси-домовини
На струнах з окопних дротів?
До кого, похилені над уставками,
Потайки тужать дівчата?
Дівчино, кинь таємницю
В Греджина плесо глибоке,
Що ходиш під Писаний камінь
До хлопця з бузком у зубах:
Там за рогом угледиш
Місяць у відрах по вінця,
На ньому – суху гілляку,
Повішення, ворони сині.
Кинь марне вишивання,
Перехрести свої груди,
На всіх перехрестях зрада,
Слухай слова ворожки:
“Йому не сказав нічого
Многосвітич дубового столу,
Мовчить хрещата згарда –
На стрункій шиї іконній.
Не говорять сережки леліткові
Мерехтінням на віях
На дармовисах погляд застиг,
На гуглі чужої дівчини”.
– Долі конем не об’їдеш! –
Знялася на Писаний камінь,
Опришкові світ заступила:
– Зрадь! – Задушу косою,
Втоплю в водоспаді сміху,
Отруєним поцілунком
Повільну завдам тобі смерть!
(3 votes, average: 2,67 out of 5)