БАЛЯДА ПРО МАСКУ НА КАРНАВАЛ
Я вишиваю щоночі
Маску на карнавал;
У намистину кладу
Покірне своє зусилля,
Пýчок моїх дитя.
Щоб тільки раз у житті
Захлинутися щастям,
Щоб аж по місяць дзвеніли
Мої браслети й сережки,
Коли я своїми стегнами
Розсуватиму довгі будинки
Тісних бульварів;
Щоб у розжарених жилах
Шаліла музика
Тьмарити пам’ять коханцям.
Хай потім скотиться сонце
В бездонну могилу
І черви хай точать його обличчя!
Мені байдуже!
Раз тільки, раз
Випити весь океан
І танцювати на бубнах
Під ворожбою зірок! –
Зболілими пучками
Намистини збирала
Щороку. Довгі роки.
Ішов карнавал, морщилось сонце,
Надходив піст, довшали ночі,
Вона ж колихала
В пісному серці
Свій карнавал :
Раз перевершити місяць!
Над вулицями зійти,
Як сходить полярне сяйво,
Чудом розквітнути в місті! –
Перше – пошесть прийшла,
Потім її карнавал.
Вона не була вже
Така молода :
Половіло волосся.
Маску з надій донизавши,
Так тихо зійшла з горба,
Мов чудотворна ікона.
Вулиці аж кишіли :
По пошесті в місті
Мерці танцювали з живими,
Але ніхто не угледів
Маски з чорних намистин,
Ніхто й не оглянувся
На дивного ангела в довгій сорочці
З плямами щік мальованих,
Дехто думав : – то смерть,
Тікаймо від неї! –
Інший : – пошесть прийшла,
Хай дотанцює, як хоче!
Холонув брук,
Кроки розбитими кахлями
Падали в ніч,
Місяць погас,
До кісток добиралася втома;
Не було вже за чим страждати;
Життя стало раптом нечинне :
Ганчір’яна лялька,
Маска з пацьорків.
Над урвищем віяла пальма.
(3 votes, average: 2,67 out of 5)