ЧОЛОВІК РОДИТЬСЯ
Хоч ще не став
собою, на те, щоб ним
стати, виконує своє перше
завдання, повзе
під гору м’яса, дорогою теж із
м’яса, що веде із
черева його
матері, з лицем
невиразним під напівпрозорою
плівкою слизі, натягненою, як
гума, яка його
деформує, як дуже
сильна сила
тяжіння, з очима, які не
може відкрити, бо притиснені
до них рештки дівочої
перетинки і нитки
тканин, з яких хоче
вирватися, немов із
сітей, в яких якось
зловився, стогне
вправно, хоч не мав ще
часу, щоб у цім
вправитися, забирає на це
так багато часу, бо тягне із
собою все, що має вистачити
йому на ціле
життя : автомобілі і
паркувальні площі для
них, місця на біль,
який паркуватиме там, як
автомобілі, хрести, щоб
саджати їх там, де не
болить, пальці, і зуби, і
сльози, зв’язані у жмути, як
бляшаний посуд, які
дзеленчать, як такий.
За піднесеними колінами і статевим
волоссям, густим і твердим,
як живопліт, там, де не
досягають сороміцькі
губи, стоять
ті, що прибули перед
ним, плещуть
в долоні, заохочують
його, щоб не
здавався, щоб
не зупинився так близько
від мети, готові вибухнути криком
радости, як тільки він
знайдеться на її другім
боці, раді, що знайдеться ще
один, який страждатиме так, як
вони.
(3 votes, average: 3,00 out of 5)