Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ЧОЛОВІК ІДЕ В САД ВЕСНОЮ

Ще ніч, і сад
тихий, неначе він
сам тримає себе
в тайні, і відчиняються
двері хати, тихо
як уста у позіханні, і
виходить із них чоловік, майже
прозорий, як віддих, босий
і у піжамі, і іде
в сад, без надуми, але і без
поспіху, немов на
працю.

Його ноги ступають небезпечно
близько до трави, що, як свіжо
нагострені пили, блищить
рядами, квіти
гарчать йому услід, рвуться
на своїх стеблах, як пси на
ланцюгах, стараються
вкусити його за п’яти, сині
від жил, і чистоти, і тіні
піжами, часами
його ноги майже
поховзуються в скелі, в
яких він може
пропасти, як у проваллях, він
іде до найвищого
місця в саді, стає
лицем до найчорнішої
частини ночі, розкидає якнайширше
свої рамена, і стоїть
так непорушно, немов прибитий
до хреста із дерева, такого
твердого, що навіть не мусить бути
видне.


ЧОЛОВІК ІДЕ В САД ВЕСНОЮ - ТАРНАВСЬКИЙ ЮРІЙ