Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

1

Мені б – весняні трави до щоки,
І глибина повітря синьоока,
Та кухличок березового соку,
Та солов’їний щебет з-за ріки…

Але спішу, щодень вперед лечу,
Й кінця моїй поспішності немає,
Коли себе в дорозі переймаю
І сам собою за оте плачу.

Царем природи я себе нарік,
То вже мені замало хліба-солі,
Ліси свої вирубую поволі
І випиваю швидкоплинність рік.
І лущу атомні горіхи-ядра,
Для НТР земні черпаю надра…
А вже ж на схилі наш ХХ вік.

Все на землі моє, а не чуже.
Та хто ж його для мене збереже,
Коли я сам лечу в автомобілі,
Мов невгомонний демон-вітроправ,
Повз в’янучі дерева, трави, білі
Від куряви, що я таки й здійняв?

Чимало натворив у світі див,
Чого не втнув я нині – зможу завтра.
Могутні ріки владно підкорив,
Піднявсь до зір в шоломі космонавта…
А що за вік у землю посадив?

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,00 out of 5)

1 - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР