LA BELLE DAME SANS MERCI
Чому, журавче молодий,
Блукаєш тьмяно край ріки?
Давно посохла осока,
Втекли пташки.
Чому, журавче молодий,
Такий блідий, що просто жах?
Дупло вивірки повне вщерть,
Жнив’я – в діжках.
У тебе смуток на чолі,
Від жару й болісти роса.
Троянди в’януть на щоках,
Злягла краса.
– Зустрів я панну на луці,
Русалку радісну, ачей:
Коса – як шовк, легка хода
І блиск очей.
І я вінок для неї звив,
Подарував намиста злак.
З її очей я відчитав
Любови знак.
Я посадив її в сідло
І милувався цілий день.
Вона горнулася й вела
Палких пісень.
Вона знайшла бджолиний мед,
Пахуче зілля голубе;
І, їх підносячи, рекла:
“Люблю тебе!”
Мене в печеру повела,
Зідхала тоскно, повна мрій;
І поцілунком я накрив
Повіки їй.
Ми так дрімали на моху,
І поруч неї – диво див! –
Останній сон, фатальний сон
Я в горі снив.
Я чув, як лицарі бліді
Мені кричали з-під заслон:
“La Belle Dame sans Merci тебе
Взяла в полон!”
Я чув із їхніх зблідлих вуст
Волання скарг, буття слабе…
Коли прокинувся, узрів
Лишень себе.
Тому, самотній і журний,
Блукаю довго край ріки,
Хоча й посохла осока,
Втекли пташки.
1819
(3 votes, average: 3,00 out of 5)