Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







LA BELLE DAME SANS MERCI

Чому, журавче молодий,
Блукаєш тьмяно край ріки?
Давно посохла осока,
Втекли пташки.

Чому, журавче молодий,
Такий блідий, що просто жах?
Дупло вивірки повне вщерть,
Жнив’я – в діжках.

У тебе смуток на чолі,
Від жару й болісти роса.
Троянди в’януть на щоках,
Злягла краса.

– Зустрів я панну на луці,
Русалку радісну, ачей:
Коса – як шовк, легка хода
І блиск очей.

І я вінок для неї звив,
Подарував намиста злак.
З її очей я відчитав
Любови знак.

Я посадив її в сідло
І милувався цілий день.
Вона горнулася й вела
Палких пісень.

Вона знайшла бджолиний мед,
Пахуче зілля голубе;
І, їх підносячи, рекла:
“Люблю тебе!”

Мене в печеру повела,
Зідхала тоскно, повна мрій;
І поцілунком я накрив
Повіки їй.

Ми так дрімали на моху,
І поруч неї – диво див! –
Останній сон, фатальний сон
Я в горі снив.

Я чув, як лицарі бліді
Мені кричали з-під заслон:
“La Belle Dame sans Merci тебе
Взяла в полон!”

Я чув із їхніх зблідлих вуст
Волання скарг, буття слабе…
Коли прокинувся, узрів
Лишень себе.

Тому, самотній і журний,
Блукаю довго край ріки,
Хоча й посохла осока,
Втекли пташки.

1819

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,00 out of 5)


LA BELLE DAME SANS MERCI - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)