Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



СТАРІСТЬ

Сидить у кріслі старий чоловік,
а його шкіра, як соняшник,
слідує за сонцем, що постійно втікає,
як кіт, який не хоче, щоб його погладили.

Скінчилося його життя,
як неприємне завдання, яке треба було виконати,
і тепер він може відпочивати,
аж його впустять до могили.

Він не має ні сили ні бажання поворухнутися,
і тільки бачить з-під опущених повік,
як лазять по його жовтих руках
мухи, сині, як очі.


СТАРІСТЬ - ТАРНАВСЬКИЙ ЮРІЙ