ТЕРЕЛЯ (Балада)
Стоять у серпанку смереки,
А легінь лежить коло пня,
Вчуває, як гул недалекий
До нього летить навмання.
Спиняються танки сталеві,
Лютують кордонці в злобі.
Сто куль подаруй москалеві,
Сто першу – собі!
О легеню, сотня патронів
Край тебе – як сотня смертей.
Не вийшов із чорних кордонів –
Не бачити вільних людей.
Скорботно груні ялівцеві
Ховають тебе на горбі.
За брата – сто куль москалеві,
Сто першу – собі!
Лежить, притаївшись, Тереля;
Рушниця стара – аж пашить.
А сонце, жовтава мореля,
Пряде заспокійливу нить.
Які небеса опалеві!
Кришталь і сапфір, далебі.
Сто куль прямо в лоб москалеві,
Останню – собі!
Обходять Терелю кордонці,
Московський січе скоростріл.
Розкинулась хмарка на сонці –
Радіє ворожий приціл.
І слабшають пальці крицеві…
Невже ж то кінець боротьбі?
Всі кулі послав москалеві,
Останню – собі!
Не здайся, Борисе Терелю,
Карпатську жалобу розвій!
Нехай же і я так устрелю
Всіх тих, що приносять підбій
Нехай, як повстанці столеві,
І я в обороні впаду,
Вганяючи кулі свинцеві
У груди і лоб москалеві –
Біду за біду!
1983
(2 votes, average: 4,50 out of 5)