Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







БАЛАДА МОЇХ НОЧЕЙ

Коли земля в холодну ніч загилена
і вітер в зорях тягне горяка, –
у полі, між козацькими могилами,
мій Дон Кіхот шукає вітряка.

А той вітряк давно вхопили вхопини.
Пірнає в хмару місяць-дармовис.
І ніч глуха, і поле перекопане,
і в порожнечу поціляє спис.

А все довкола мертве, зачакловане,
і злий чаклун глузує поблизу.
Мої думки печальні, наче клоуни,
що, сміючись, розмазують сльозу.

Куди ведеш мене, моя гордине?
В яких вершин позаторішній сніг?
Ти суньголов. Ти скрізь напропадиме.
Чи ти вже зовсім розуму одбіг?! –

Мій Дон Кіхоте, лицарю, чого-бо ти
бредеш один по цій гіркій стезі?
Утюпкавсь кінь, і каші просять чоботи,
і вже вина немає в бордюзі.

Ти, Дон Кіхоте, може, біснуватий?
Що в тебе є? Печаль і далина.
Тобі не досить – просто існувати?
Ти хочеш побороти чаклуна?!
Он смерть твоя лулукає совою.
Розвісять сміх над пущами сичі.
А чи коли доточить хто собою
твої незрячі подвиги вночі?

А ноги довгі, ноги, не котурни.
Б’ють по литках терни і бур’яни.
Стугнить земля. Ідуть великі юрми.
Ти думав – люди, глянув – барани!

Ти їм на поміч, лицар-недотепа.
Ти їх рятуєш, а вони у крик.
Ех, Дон Кіхоте, їм же не до тебе.
Не заважай іти їм на шашлик.

Гудуть стовпи гавайською гітарою.
Двобій душі й рогатого рагу…
Ох, лицарю, не зв’язуйся з отарою –
вона тебе затопче в пилюгу!

Не встигнеш людям передати й досвіду.
Лиш блискавки напишуть від руки,
як ти загинув. Дон Кіхоте, вдосвіта,
шукаючи грукучі вітряки.

Замліє степ козацькими могилами.
Минає час, єдиний секундант.
Стоїть вітряк з опущеними крилами.
Стриножений пасеться Росіант…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,67 out of 5)


БАЛАДА МОЇХ НОЧЕЙ - КОСТЕНКО ЛІНА