Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



БОРОВИКИ (Балада)

Батька заслали в чужий Казахстан.
Мати, змарніла від болів і ран,

Через морози, хурделицю й лід,
Бідна й скорботна, поїхала вслід.

Злидні минали з бідою років –
Щастя навідало Боровиків:

Жданий, у них народився синок –
Радував сміхом лунким, як дзвінок.

Тільки-но батько вертався від нив,
Хату й подвір’я Михась веселив:

“Тату! Про Йвася мені розкажіть,
Бабу Ягу та рибалчину сіть.

Рибку велику і рибку малу,
Що в ятері запливала навдалу…”

Ріс-виростав пустотливий Михась.
Батькові чулося – туга вляглась.

Матері мріялось, прийде той час –
На Україну поїде Михась!

Дівчину знайде, високу, струнку,
В плахті, з косою, в квітчастім вінку.

Справлять весілля – і буде Михась
Жити, щоб чорна журба не вилась…

Ледве Михайло зміцнів і підріс,
Виклик до війська поштарик приніс.

Виклик до війська прислав Казахстан.
Табір та вишкіл та й… Афганістан.

Рев літаків і гарматний розгул
Криють між гір пісковійний Кабул.

Арії б’ють – мов колись басмачі,
Ріжуть Росію – і вдень, і вночі:

– Люті уруси! З афганських земель
Геть! Забирайтесь до рідних осель! –

Гнівно клекоче і вдень, і вночі.
Арії б’ють – мов колись багачі.

Брате Михайле! Куди ж ти попав?
Не до дніпрових зелених купав!

Камінь і камінь, пісок, чагарник.
А поміж ними вояк Боровик.

Важко звисає з плеча автомат.
Куля за кулею крає стократ;

Куля афганська з-за скелі січе.
Смерте! Від тебе ніхто не втече.

Кулю афганську стрічає Михась –
Кров українська в Афган полилась.

Брате Михайле! Куди ти попав?
За Україну життя не віддав.

Через підступні підбої Москви,
Брате Михайле, позбувсь голови.

Не за омріяне майво купав –
Кості козацькі Московії склав.

Батька заслали в чужий Казахстан.
Сина – загинути – в Афганістан.

Ненько Михайлова, гірко не плач!
Глянь, в Україні зростає басмач.

1981


БОРОВИКИ (Балада) - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)
«