СПАДЩИНА. Балада
Співає колос, нива співає!
Хвилястим гонам – краю немає!
Під саме небо, де хмари вовна,
Тече пшениця, зернисто-повна.
Сідає в авто господар сивий,
На поле їде, на буйні ниви,
З гори на гору і з балки в балку,
Йому одному знайомі змалку…
Отут палала його садиба,
Коли буланий здіймався диба;
Прошила тіло стріла із лука –
Не стало сина, не буде внука!
Тоді він клявся, лихі вігвами,
Не бути дружбі довіку з вами…
Отам, де бджоли беруть узяток,
Йому вже восьмий минув десяток;
Немає втоми йому, старому, –
Кому ж віддасть він достатки дому?..
Господар їде ген до вігваму,
Уклінно просить малого й маму,
Бере він хлопця, нащадка вбивці:
“Хай буде внуком, лихі мисливці!
Йому дарую господу й поле,
Своє обійстя високочоле.
Моє багатство на вашім спадку
Нехай буяє в добрі й достаку”.
І палять люльку смаглявошкірі,
Сміються гордо у згоді й мирі.
І йде хлопчина, смолистий волос,
А в діда серце в сяйво скололось.
Удвох – до фарми! Співає колос,
Радіє колос – на повен голос!
1967
(3 votes, average: 4,00 out of 5)