ДУМКА-БАЛАДА ПРО СОПІЛКАРЯ
Фашисти утікали манівцями
Від праведної помсти і розплати.
І білий птах зими над ними каркав,
І біла смерть над ними кружеляла.
На річці дико реготала крига
Від лоскоту січневого морозу,
А підліток у латіній куфайці
Сидів незрушно на пеньку вербовім
І на сопілці літо викликав.
Хай пастушкові посиніли губи,
Він грав про захід степового сонця,
Як із толоки череда вертає,
Про теплі вечори, що сплять у лузі
Під таємничий шепіт синіх трав.
Про доброту селянську, що, як мати,
Його сирітську долю пригортала,
І хліб йому давала, і притулок,
І сто надій на босоноге літо…
І падали ті звуки невимовні
На сопілки сухого очерету,
Що також не дрімав, закутий в кригу,
А колихав під хвищі спрагу літа,
І вже бринів оновлення оркестр.
Мелодія луною даленіла…
А вороги од підлітка за крок.
Крізь інею кошлаті заму рови
Здивовані їх очі прозирали
На пастушка і на його грання.
Тоді в катів повиступали сльози
Від заздрощів, від люті та безсилля
І капали, немов свинець, на кригу…
І стало страшно привидам-пришельцям:
Вони підуть і згинуть у дорозі,
А пісня тут на березі лишиться,
В прийдешніх веснах річка розіллється,
Земля глибокі рани залікує,
А підліток оцей весілля справить…
Тоді ударив тупо автомат.
За спиною у хлопця верболіз
Шелеснув зойком і розкинув гілля.
Схилився поволі до землі
Очеретина, кулею протята…
Фашисти утікали берегами
Від праведної помсти і розплати,
А на льоду сопілка-перепілка
Все тріпотіла крильцями під вітром.
(3 votes, average: 5,00 out of 5)